DOI: https://doi.org/10.35433/PhilosophicalSciences.1(85).2019.56-65

"Поетика" Аристотеля: фундаментально-онтологічний зріз

S. V. Shevtsov

Анотація


Аристотелівський концепт впізнавання розглянуто у горизонті платонівської ідеї пригадування, як об’єкт дослідження. Припускається, що аналіз ідеї пригадування дозволяє зрозуміти ті буттєві зміни, що відбуваються з людиною під час впізнавання. Також припускається зв’язок цих ідей із гайдеґґерівським концептом екзистенціалу турботи. Шляхом герменевтичної інтерпретації гайдеґґерівського екзистенціалу турботи та її історико-філософської реконструкції у трагедії Софокла ʺЦар Едіпʺ здійснене фундаментально-онтологічне тлумачення структурних складових аттичної трагедії: наслідування, задоволення, закон триєдності часу, місця, дії, фабула у складових перипетії, впізнавання, страждання, а також здивування, страх, співчуття, катарсис належать сутнісному виміру турботи. Показано, що наслідування як прояв турботи завдяки власній серединності може перебувати у двох станах – істинному (відтворення) та неістинному (подібність). Запропоновано до уваги, що задоволення виступає не лише внутрішнім станом людини, але й екзистенціалом – певним свідченням повноти розкриття трагічного перебігу подій. Доведено, що закон триєдності часу, місця, дії має у якості основи саме подійність турботи, яка поєднує сакральне та профанне, а також умови переходу людини до відкриття істини власного існування. Встановлено, що страждання як складова фабули, вводить нас у явище самотурботи – здивування, страх, співчуття, катарсису. З’ясовано, що подійність турботи проявляється у перипетії як погранична ситуація, що висвітлює справжню сутність людини. Нами виявлено аспекти розуміння феномена турботи такі як: περιποίησις і πραγματεία. Показано, що здивування сутнісно належить турботі як утворюючому початку буття людини: жодну подію ні у світі, ні у своєму житті не можна осягнути, якщо не здатний до здивування. Страх тлумачиться як екзистенціал, що вмикає ʺпросвіт істиниʺ людського буття. Усвідомлено, що співчуття є подійною дією, оскільки саме тут наводяться в людині такі структури як совість, провина, розуміння, каяття тощо. Обґрунтовано, що поезію взагалі, і трагічну поезію зокрема, можна розглядати як одну з форм, де відбувається артикуляція граничного питання про буття людини. Як висновок, запропоновано бачення катарсису як набуття нових горизонтів сприйняття світу та самого себе у ньому в умовах пограничної ситуації.


Ключові слова


символічне виробництво та обмін; погранична ситуація; турбота; задоволення; неприховане; мімесис; страждання; катарсис

Повний текст:

PDF

Посилання


Αριστοτελης. Περι Ποιητικης. Αθηνα : Απριλιος, 1995. 418 σελ.

Σοφοκλης. Ἀντιγόνη. Αθήνα: Εκδόσεις Επικαιρότητα, 1997. 189 σελ.

Σοφοκλης. Οἰδίπους Τύραννος. Αθήνα : Κάκτος, 1993. 177 σελ.

Heidegger M. Prolegomena zur Geschichte des Zeitbegriffs. Frankfurt am Main : Vittorio Klostermann, 1979. 447 s.

Heidegger M. Sein und Zeit. Tübingen : Max Niemeyer Verlag, 1967. 437 s.

Kuhlken J. Heidegger and Aristotle: Action, Production, and Ethos / The Journal of Speculative Philosophy. Vol. 28, N 3. 2014. Pp. 370–379.

Smith D. N. Sounding/Silence. Martin Heidegger and the Limits of Poetics. NYC : Fordham University Press. 2013. 233 p.

Sophocles. Oedipus the King. (trans by I. Johnston). Arlington, Virginia: Richer Resources Publications, 2007. 75 p.

Watts M. The Philosophy of Heidegger. London : Routledge. 2014. 340 p. E-resource. Access mode:

https://doi.org/10.4324/ 9781315730134 (Last accessed: 23.08.2019).

Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. Минск: Литература, 1998. 1392 с.

Артеменко А., Артеменко Я. Онтологія топосу // Наукові записки Національного університету ʺОстрозька академіяʺ. Серія ʺФілософіяʺ. Вип. 15. 2014. С. 84–87.

Балашова Л. В. Динамическая концепция метафоры: от Аристотеля до современной когнитивной лингвистики // Вестник Омского университета. 2015. № 2. С. 169–177.

Баумейстер А. Проект фундаментальної онтології: трансформація чи подолання феноменології? // Схід. 2015. № 4. С. 7–12.

Лимонченко В. Историзм Хайдеггера как основание философской истории философии // Проблеми гуманітарних наук: збірник праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія ʺФілософіяʺ, Вип. 41. 2019. С. 57–76. E-resource. Access mode: DOI: https://doi.org/10.24919/2522-4727.41.165815 (дата звернення: 23.08.2019).

Лозинская Е. В. ʺПоэтикаʺ Аристотеля: новые интерпретации и оценки (сводный реферат) // Социальные и гуманитарные науки. Серия 7. Литературоведение: Реферативный журнал. 2010. С. 89–99.

Мелетинский Е. М. Поэтика мифа. Москва: Восточная литература, 1995. 408 с.

Ноговицин О. Н. Драматургия Чехова и ʺПоэтикаʺ Аристотеля // Вестник РГГУ. Сер. ʺПсихология. Педагогика. Образованиеʺ. 2017. С. 91–107.

Позднев М. М. Когда написана ʺПоэтикаʺ Аристотеля? // Philologia Classica. 2014. C. 150–167.

Позднев М. М. Психология искусства. Учение Аристотеля. СПб. : РФСОиН, 2010. 815 с.

Софокл. Трагедії. Київ : Дніпро, 1989. 303 с.

Скрицька Н.В. Екзистенційна визначеність буття у філософії Мартіна Гайдеггера // Scientific Journal Virtus, May 14, 2017. С. 21–24.

Скрицька Н.В. Метафізичні основи гайдеггерівського буття // Scientific Journal Virtus, January 20, Part 1, 2018. C. 32–34.

Хайдеггер М. Бытие и время. Москва : Ad Marginem, 1997. 451 c.

Хайдеггер М. Исток художественного творения // Работы разных лет. Москва : Изд-во ʺГнозисʺ, 1993. С. 47–119.

Хайдеггер М. Пролегомены к истории понятия времени. Томск: ʺВодолейʺ, 1998. 384 с.

Хом’як О.А. Місце естетичних знань в системі філософсько-культурологічного пізнання мислителів Античності // Педагогіка і психологія. Зб. статей. Ялта : РВВ КГУ, 2014. Вип. 42. Ч. 3. С. 221–226.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


ISSN: 2663-7650 (Print)