"МЕДІАЛЬНА ХОРЕОГРАФІЯ" В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КУЛЬТУРІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
DOI:
https://doi.org/10.35433/PhilosophicalSciences.1(93).2023.100-108Ключові слова:
соціальні виклики, символічне виробництво та обмін, рефлексія, синтез мистецтв, медіальність творчості митця, образАнотація
Наголошено на актуальності аналізу "медіальної хореографії", притаманній Сергію Лифарю як типу рефлексії та поведінки митця в умовах соціальних викликів ХХ століття. "Медіальна хореографія" – це робочий термін, запропонований для того, щоб показати особливий шлях творчості хореографа, який намагається зсередини творчого процесу дослідити в своїх нотатках синтез мистецтв у творі як образну цілісність. Мета статті – дослідити філософсько-антропологічний аспект рефлексії відомого митця-емігранта на соціальні негаразди і потрясіння у контексті української ментальності та національного характеру. Методологія дослідження презентується системним підходом і методом порівняльного аналізу, що допомагають дослідити світоглядні та соціальні спонуки творчості митця і витоки оригінальності мистецького твору, як полісистемний феномен. Мотив українських дум – уход без повернення – ніби архетипово накладається на долю митця-емігранта: він пішов і не повернувся на Батьківщину. Філософська основа його рефлексії є суто імпліцитною феноменологією синтезу мистецтв як розгляду практиком явища зсередини. Наукова новизна статті полягає у тому, що досліджено "медіальність" художньої творчості початку ХХ століття, як соціальний феномен "медіального повороту" (Medial turn) в повсякденному житті людини не лише цього століття, але й наступного. У писемній спадщині відомого хореографа, теоретичних нотатках можна зафіксувати "стенограму" екстатичних станів і естетичних почуттів, які не притаманні найчастіше мемуарам митців або науковій рефлексії, на кшталт музичної поетики чи опусів-роздумів: він ніби шукає свій стиль і не находить, залишаючись на межі "сповідальної" есеїстики та філософських роздумів про мистецький синтез. Як висновок, розвиток танцюриста і хореографа був бурхливим, але надзвичайно специфічним, адже Лифар більше відомий як танцюрист, лише в Гранд-Опера він розгорнув свою хореографічну діяльність. До двохсот спектаклів, поставлених ним, – це величезний внесок у розвиток мистецтва ХХ століття і велика робота іміджевого плану по просуванню власних творчих ідей.
Посилання
Безгін І.Д., Семашко О.М., Ковтуненко В.І. Театр і глядач у сучасній соціокультурній реальності. Київ. держ. ін-т театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого. Київ: Наука. Ч. 1: Соціально-художні виміри українського театру: ретроспектива, стан, тенденції, 2002. 336 с.
Брюхвецька О. Візуальний поворот у культурі і культурології: розділ монографії. Культурологія: могилянська школа: монографія. Київ: Київо-Могилянська академія. 2018. С. 130–165.
Легенький Ю. Театр без рампи. Український театр. № 2. 1990. С. 24–26.
Легенький Ю.Г. Сценічний простір як феномен культури. Культура в контексті практичних форм буття людини. Ніжин. Видавець М.М. Лисенко, 2022. С. 367–381.
Лифарь С. Страдные годы. Моя юность въ Россіи. Париж: Imp. "Coopérative Etolie", 1935. 328 c.
Лифар С. Спогади Ікара /пер. з франц. Г. Малець. Київ: Пульсари, 2007. 192 с.
Найден О. С. Ектропійні та ентропійні явища в українській культурі. Культурологічні проблеми української музики: (наукові дискурси пам’яті академіка І.Ф.Ляшенка). Київ: НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2002. С. 10–107.
Петрицький А.Г. Оформлення сцени сучасного театру. Нова генерація. №1, 1930. С. 40–42.
Пітерс Дж. Д. Слова на вітрі: історія ідей комунікації /пер с. англ. А. Іщенка. Київ: Вид. дім "КМ Академія", 2004. 302 с.
Черкашин Р. Ми – березільці: Театральні спогади-роздуми. Київ: Акта, 2008. 336 с.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
a) Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
b) Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
c) Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
