МЕХАНІСТИЧНА ОНТОЛОГІЯ НОВОГО ЧАСУ (XVI-XVIII CТ.) ЯК ФІЛОСОФСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ СУЧАСНИХ КОНЦЕПЦІЙ ТЕХНОЛОГІЧНОГО БЕЗСМЕРТЯ ЛЮДИНИ

Анотація

Стаття присвячена філософському аналізу еволюції ідеї безсмертя людини – від міфологічних та релігійних уявлень до сучасних технологічних концепцій. У центрі уваги – перехід від релігійної моделі боголюдини як гаранта безсмертя до раціоналістичного механістичного уявлення про людину як "машину" в епоху Нового часу (Декарт, Ламетрі, Гоббс). Автор простежує, як ці уявлення вплинули на сучасні трансгуманістичні ідеї, які пропонують подолати смертність через використання технологій – генну інженерію, кріоніку, штучний інтелект, нанотехнології. Розглядаються приклади сучасних досліджень та технологій, що демонструють прагнення людини трансцендентувати власну природу: цифрове безсмертя, кіборгізація, бютифікація, трансплантація. Особлива увага приділяється етичним викликам, які постають перед людством в умовах біотехнологічного втручання в онтологію людини. Метою статті є виявлення філософських передумов формування ідеї технологічного безсмертя як сучасної стратегії подолання обмежень людської природи без участі Бога. Аналіз розкриває зміщення фокусу з духовного вдосконалення до технічної модифікації як нового шляху до безсмертя. У результаті проведеного аналізу зроблено висновок, що сучасна парадигма безсмертя дедалі більше віддаляється від духовно-релігійного контексту і набуває характеру секуляризованого проекту техногенної еволюції. Технологічне безсмертя постає не лише як прагнення подолати фізичну смерть, а як нова антропологічна матриця, що переосмислює саму суть людини, її цінність, межі та призначення. Відбувається радикальна трансформація уявлень про тіло, свідомість й ідентичність людини, що актуалізує питання відповідальності, меж допустимого біоінженерного втручання та збереження гуманістичних засад у постлюдській перспективі.