ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПРОГНОСТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ У ФІЛОСОФСЬКОМУ ТА РЕЛІГІЄЗНАВЧОМУ ДИСКУРСАХ

Анотація

У статті розглядаються теоретичні та методичні засади прогностики у філософському та релігієзнавчому дискурсах. Висвітлено сучасні проблеми та актуальні питання, яким присвячено наукові роботи вітчизняних вчених з цієї проблематики. Визначено онтологічний, гносеологічний та соціальний підходи наукових досліджень, присвячених осмисленню прогностичного виміру. Встановлено, що методика онтологічного виміру прогностичної діяльності включає об’єкт і суб’єкт у пізнавальний процес. Об’єкт прогнозування розглядається як вже існуючий, тоді як суб’єкт прагне отримати знання про потенційний результат взаємодії, який ще не набув дійсності й не був зафіксований у попередньому досвіді. Прогнозування постає як спроба окреслити майбутні стани буття на основі ще не реалізованих, але передбачуваних зв’язків між суб’єктом і об’єктом. Доведено, що в гносеологічному вимірі прогнозування постає як особлива форма пізнання, має унікальні характеристики, зумовлені активною роллю суб’єкта. У цьому контексті прогноз функціонує як форма випереджального відображення дійсності, де основною метою є не фіксація наявного, а моделювання можливого. З’ясовано, що в межах гносеології прогноз трактується як форма випереджального пізнання, що може бути об’єктивним лише за умови мінімізації впливу суб’єктивних чинників, зокрема особистісних, культурних або світоглядних настанов дослідника. Визначено, що в соціальному аспекті враховується роль людської активності як чинника, здатного трансформувати потенційну можливість у дійсність. Ця здатність полягає у свідомому поверненні абстрактної можливості у площину конкретного буття через її реалізацію. Відсутність можливості повної формалізації прогнозу пов’язана з динамічною природою суб’єкта, який активно впливає на хід подій. Кожна релігійна ситуація має унікальний характер, і тому інформація, отримана на основі вивчення подібних випадків, не завжди може бути автоматично застосована до нових умов. Доведено, що, дані, здобуті під час дослідження історичних, соціологічних та інших аспектів релігії, повинні пройти спеціальну аналітичну обробку для формування обґрунтованих і дієвих прогнозів.