КОНЦЕПТИ "ВІРА" І "НАВЕРНЕННЯ" В СУЧАСНИХ ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ТА ПРАВОСЛАВНИХ ТЕОЛОГІЧНИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЯХ

Анотація

У статті аналізується розуміння концептів віри і навернення у контексті сучасних філософсько-релігієзнавчої і православної теологічної дослідницьких стратегій. Розкриття специфіки співідношення феноменів віри і навернення крізь призму релігієзнавчої і богословської парадигм постає актуальним і важливим дослідницьким завданням. Визначено, що в сучасній православній теології, зокрема в неопатристиці, релігійна віра тлумачиться як вольовий вибір і свідоме рішення жити згідно заповідей Бога. Через віру сприймається християнське Одкровення, зміст якого тлумачиться Церквою. Обґрунтовано, що філософсько-релігієзнавчий підхід передбачає вивчення релігійного навернення у межах двох основних методологічних підходів – класичного і сучасного. Класичний підхід розглядає навернення як раптовий вплив зовнішньої надприродної сили, що призводить до особистісної трансформації без активної участі неофіта. Сучасна парадигма полягає в розумінні навернення як інтерсуб’єктивного процесу з переважанням раціонального компонента. Охарактеризовано релігійну віру як екзистенційний конструкт, що зумовлює формування світогляду та поведінки особистості і має риси всеосяжності та цілісності. Релігійна віра спрямована переважно на чуттєве сприйняття сакрального об’єкта. Залучення суб’єкта через віру до сфери трансцендентного ілюструє тісний зв’язок віри з наверненням, яке посідає особливе місце серед феноменів релігійного досвіду. Встановлено, що навернення полягає у залученні до релігійної традиції або зміну релігійної чи конфесійної належності. Доведено, що незважаючи на різні трактування концепту навернення, спільним є розуміння релігійного навернення як феномена, який призводить до істотних особистісних трансформацій, пов’язаних із самосприйняттям неофіта. Такі зміни відбуваються в результаті не пасивного досвіду, а безпосередньої участі у формуванні нової релігійної ідентичності.