АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ДОСКОНАЛОСТІ У ПРАВОСЛАВНІЙ ТЕОЛОГІЇ

Анотація

Дослідження образу досконалої людини у православному богослов’ї розвивалися в межах христологічної доктрини про Ісуса Христа, зв’язку божественної та людської природи, втіленні, Воскресінні та постановах Вселенських соборів. Їх рішення визначили ключові аспекти трансформації вчення про людину. Православне вчення про людину необхідно розглядати як органічний, нерозривний зв’язок із сотеріологією, пневматологією та антропологією, оскільки релігійне та церковне життя Православної Церкви знаходить своє втілення у духовній сфері життя суспільства. Розкриття образу досконалої людини у православному вченні загалом та розуміння природи Ісуса Христа зокрема, дасть можливість виявити оригінальність вчення про людину у її зв’язку з традицією ранньохристиянської Церкви. Антропологічна система віровчення у православ’ї та погляди окремих богословів Сходу формувалося у неоднакових соціально-історичних умовах та культурномовних традиціях, зумовлюючи використання різних термінів і понять, значення яких нівелювалося. Особливо відчутно це проявляється у процесі аналізу текстів святоотцівської літератури, просякнутих метафоричністю й відповідно відмінним змістовним наповненням. Метою статті є аналіз образу досконалої людини у православному вченні. Осмислення догматів православної віри, а також аналіз досліджень філософсько-релігійного характеру, присвячених загальним і конкретним питанням антропології, потребує залучення наукових праць з церковної історії та релігійної філософії. Методологічно виваженим є звернення до періоду формування тріадологічних і христологічних вчень, спрямованих на подолання релігійних рухів, які своїми доктринами підривали основу християнської віри. Тому цілком очевидним стало висвітлення різних аспектів антропологічної проблематики богословами, насамперед православного Сходу. Інтерес до складного питання образу досконалої людини зумовлюється трансформацією антропологічного вчення у межах православної богословської думки.