СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ МОНАСТИРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ ЦЕРКОВЩИНА

Анотація

У статті привернуто увагу до релігійної невизначеності та викликів, які спричинені переходом до постмодерного суспільства, світової глобалізації, кризою європейської цивілізації та процесом секуляризації. Звернуто увагу, що феномен монастирського комплексу в контексті інституціональних змін періоду суспільно-політичних трансформацій зумовлює перегляд традиційних підходів до умов проведення богослужіння, обряду та церемонії. Пізнання сутності людини, відповідно з екзистенційними викликами сьогодення, зумовлює необхідність філософсько-релігієзнавчого дискурсу, переосмислення, а нерідко й нового тлумачення основних питань ритуальної практики носіями, якої є монастирі. Встановлено, що відновлення мережі православних монастирів в Україні супроводжується повільним та проблемним врегулюванням церковно-державних відносин у галузі охорони ансамблів монастирських споруд, визнаних пам’ятками культури. Обґрунтовано, що аналіз інституціональних трансформацій монастирського комплексу зумовлює використання методологічних підходів філософії релігії, яка формулює принципи аналізу та осмислення розвитку соціорелігійного життя, дає змогу вивчати релігійно- церковний комплекс у процесі його трансформації, враховуючи соціокультурні чинники та цивілізаційні виклики сучасності. Доведено, що музеєфікація монастирських комплексів проходила у діалогічному дискурсі громадськості та православного духовенства. Врахування регіональних особливостей релігійних процесів має важливе значення для розуміння специфіки сучасних інституціональних трансформацій монастирського комплексу в Україні та визначення ліній трансформаційних зламів у конфесійній площині. Стверджується, що розробка концепції монастирського комплексу ґрунтується на розумінні, що означене поняття представляє собою складну систему взаємодій та взаємовпливів організаційно структурованих церковних і релігійних інституцій, які інкорпоровані в соціокультурний простір Київського регіону.