ПРОБЛЕМИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ОСВІТИ ТА МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ: АНТИКРИЗОВИЙ ПАРАМЕТРИЧНИЙ АНАЛІЗ

Анотація

Від рівня розвитку освіти, ефективної політики у цій сфері залежить якість людського капіталу, адаптованого до умов соціально орієнтованої економіки інноваційного типу. Від якості освіти залежить конкурентоздатність, цивілізаційна суб’єктність та національна безпека держави. Незважаючи на те, що в Україні впродовж її незалежності сфера освіти виступала ключовим суб’єктом націє- й державотворення, на який покладено головну відповідальність за інноваційний розвиток людини та формування конкурентоспроможного людського капіталу, нам не вдалося уникнути негативних тенденцій. Як наслідок, соціально-економічний розвиток держави відбувався без належного інтелектуального забезпечення, який обумовив дисбаланс між потребами економіки і підготовкою необхідних фахівців освітніми закладами. Однією із найважливіших причин такого стану є спрощене розуміння стратегічних цілей освіти, невміння спрогнозувати освітню ситуацію в контексті синергетичної нестабільності та періодичного продукування імітаційної інноватики. Нині, за умов віроломної агресії Росії проти України необхідно багато що переосмислити, об’єктивно проаналізувати реальні проблеми в освітній сфері та вийти на рівень науково обґрунтованих засад модернізації і відбудови освіти в Україні.

Метою статті є антикризовий параметричний аналіз стану освіти в Україні, визначення основних проблем та обґрунтування механізмів забезпечення її конкурентоспроможності в умовах нових цивілізаційних викликів і втрат в результаті війни.

Реалізація мети уможливила окреслення десяти фундаментальних проблем вітчизняної освіти, пов’язаних із обмеженістю й неефективністю інвестицій в розвиток людського капіталу, падіння якості освіти, недосконалістю мережі закладів освіти, низькою інтеграцією освіти і наукових досліджень тощо. З’ясовано і визначено причини виникнення цих проблем. Доведено, що вивести українську освітню систему у найближчій перспективі на новий рівень, можливо на основі запропонованих механізмів, які забезпечать перетворення її на рушійну силу суспільства, здатну продукувати випереджальний розвиток та інноваційний прорив в науково-технологічній, виробничо-економічній та соціально-гуманітарній сферах.