ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ ПРО ПРИРОДУ КОМІЧНОГО
DOI:
https://doi.org/10.35433/PhilosophicalSciences.2(90).2021.177-187Ключові слова:
комічне, уява, трансцендентальна схема, дисоціація, асоціація, аглютинація, гіперболізаціяАнотація
Статтю присвячено дослідженню філософських засад природи комічного. Відправним пунктом аналізу є думка Арістотеля про те, що комічне – це абсолютно необразливий спосіб наслідування "найгірших людей", яке виникло у результаті певної помилки або каліцтва. Автор статті ставить перед собою мету віднайти певну силу (здатність, можливість), яка спроможна породжувати комічне, а також визначити роль суб’єкта та об’єкта у виникненні комічного ефекту. У статі уперше комічне постає не просто як об’єкт філософської рефлексії (у якості загальної категорії естетики або певного елементу сміхової культури), а досліджується у рамках трансцендентальної філософії І. Канта, а саме – розглядається як результат дії трансцендентальної схеми, в основу якої покладено дію продуктивної сили уяви. Доведено, що комічне представляє собою результат певної невідповідності (навмисної або ненавмисної) помилки, яка виникла завдяки порушенню природних умов існування будь-якого предмета або явища. При цьому з необхідністю відбувається розрив між зовнішньою формою предмета та його внутрішнім змістом або сенсом. Тому проблема комічного розглядається, перш за все, як проблема форми, проблема структурування людського досвіду, за допомогою певних механізмів та засобів. Провідну роль тут відіграє робота творчої уяви суб’єкта (трансцендентальна схема, за Кантом), головною функцією якої є довільна регуляція пізнавальних процесів і станів людини, а також створення нового у формі образу, уявлення або ідеї. Аргументовано, що велику роль у створенні комічного ефекту відіграють такі інтелектуальні процедури як дисоціація та асоціація. Констатовано, що перетворення дійсності з метою отримання комічного ефекту, має свої встановленні правила та закономірності, які, зокрема, можуть бути описані завдяки дії таких способів створення комічного як аглютинація та гіперболізація.
Посилання
Amir, L. (2014). Humor and the good life in modern philosophy: Shaftesbury, Hamann, Kierkegaard. Albany: State University of New York Press.
Aristotel. (1983). Poetika. [Poetics]. Soch. v 4-h tomah. T. 3. Moskva: Mysl', 645-681 (in Russian).
Attardo, S. (2017). The Routledge Handbook of Language and Humor. Taylor & Francis.
Attardo S. (2020). The Linguistics of Humor: An Introduction. Oxford University Press.
Barkouski, P. (2020). Germenevtika smeshnogo v hudozhestvennom tekste [Hermeneutics of the ridiculous in fiction]. Δόξα / Doksa. Zbirnyk naukovykh prats z filosofiyi ta filolohiyi. Vol. 2 (34), 61–77 (in Russian).
Boichenko, M. (2020). Smikh i sotsialna dystantsiia: filosofske osmyslennia [Laughter and social distance: philosophical understanding]. Δόξα / Doksa. Zbirnyk naukovykh prats z filosofiyi ta filolohiyi. Vol. 1 (33), 206–216.
Kant I. (1964). Kritika chistogo razuma. [Critique of Pure Reason]. Sochineniya v shesti tomah, T. 3. Moskva: Mysl', 69-799 (in Russian).
Kant, I. (1966). Kritika sposobnosti suzhdenija [Critique of Judgment]. Sankt-Peterburg: Nauka (in Russian).
Kozincev, A. G. (2007). Chelovek i smekh. [Human and laugh]. Sankt-Peterburg: Aletejya (in Russian).
Morreall, J. (2016). Philosophy: Philosophy of Humor. Retrieved March 23, 2021 from Stanford Encyclopedia of Philosophy website: https://plato.stanford.edu/entries/humor
Romah, O. V., Redkozubova, O. S. (2016). Smeh i smehovaya kul'tura [Laughter and the laughter culture]. Analitika kulturologii. Vol. 1(34), 110-120 (in Russian).
Stolyar, M. (2011). The Soviet Laughter-culture. [In Russian]. Kyiv: Stylos.
Shomova, S. A. (2018) Memyi kak oni est: Uchebnoe posobie. [Memes as they are: Tutoriel]. Moskva: Aspekt Press (in Russian).
Ejzenshtejn, S. M. (2002). Zametki k "Grundproblem". [Notes to the "Grundproblem"]. Moskva: Muzej Kino, Ejzenshtejn-Centr (in Russian).
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
a) Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
b) Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
c) Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
