ІНСТИТУТ АВТОНОМНИХ ЦЕРКОВ У СТРУКТУРІ СУЧАСНОГО ВСЕЛЕНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ'Я

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.35433/PhilosophicalSciences.1(89).2021.168-178

Ключові слова:

церква, автокефалія, митрополит, ієрархія, православ'я, автономія, синод

Анотація

У статті проаналізовано процес системотворення структури Вселенського православ’я, який пройшов складний шлях свого становлення. Доведено, що з часів Візантійської імперії державна влада нав'язувала власний принцип адміністративного поділу та методи управління, формується чітка ієрархічна структура управління церквою, яка призвела до формування древніх патріархатів. Проте заснування перших апостольських спільнот відбувалося винятково на основі автокефального принципу. Встановлено, що тривале домінування древніх патріархатів у Вселенській церкві скінчилось з проголошенням національних церков. Проголошені національні Помісні церкви прагнули рівності і абсолютної незалежності, як релігійної, так й політичної. Вектор сучасної трансформації автокефальної проблематики, засвідчує відсутність загальноприйнятого механізму набуття церквою автономного статусу з його подальшою реорганізацією до повної незалежності.

Досліджено, що православна церква стала важливим фактором для консалідації української діаспори, збереження їх культурної й національної ідентичності. Для православних українців одним з важливих питань була необхідність формування церковної структури. Розширення діаспори зумовило виникнення нової еклезіологічної моделі в церковному устрої, яка була обґрунтована потребами часу та особливими історичними умовами. Вона передбачає діяльність декількох єпископів різних помісних церков, що суперечить низці канонів та самій традиції православної церкви.

У статті встановлено, що інституційні суперечки Помісних церков, пов’язані із межами впливу та "канонічною територією", а отже і набуттям автономного статусу, можуть бути вирішені соборним шляхом та за участі всіх православних ієрархів. Наявні підходи до вирішення автокефальної проблеми автономії та "паралельних юрисдикцій" призвели до інкорпорації неканонічних та самопроголошених утворень до визнаних церков. Зроблено висновок, що адміністративне облаштування церкви та можливості його трансформацій залежать від консенсусу між Помісними церквами. Це стимулює подальші дослідження тематики пов’язаної із церковним устроєм та можливостями набуття статусу автономії та автокефалії. Майбутні наукові розвідки щодо церковного устрою та канонічної творчості святих отців доповнять виконане дослідження.

Посилання

Varfolomiy. (2019.) YA – ne "Skhidnyy Papa" [I am not the "Eastern Pope"]. Intervʺyu iz Konstantynopolʹsʹkym patriarkhom Varfolomiyem. Retrieved from: https://risu.ua/ya-ne-shidniy-papa_n96699 (last accessed: 15.04.2021) (in Ukrainian).

Skurat, K. (1989). Konstantynopolʹsʹkyy patriarkhat i problemy diaspory [Patriarchate of Constantinople and Diaspora Problems]. Zhurnal Moskovsʹkoyi patriarkhiyi,10, 45–49 (in Russian).

Ustav Rusʹkoyi Pravoslavnoyi Tserkvy [Statute of the Russian Orthodox Church]. Ofitsiynyy sayt Moskovsʹkoho Patriarkhatu. Retrieved from: http://www.patriarchia.ru/ua/db/document/133114(last accessed: 15.04.2021) (in Russian).

Herhelyuk, M. (2014). Kanonichni ta ekleziolohichni zasady avtokefalʹnoho ustroyu tserkvy u strukturi Vselensʹkoho pravoslav'ya: istorychnyy kontekst [Canonical and Ecclesiological Principles of the Autocephalous Order of Churches in the Structure of Ecumenical Orthodoxy: Historical Context]. Dys. na zdobuttya nauk. stupenya kand. istor. nauk. spetsialʹnistʹ 09.00.11 relihiyeznavstvo. Chernivtsi (in Ukrainian).

Shevchenko, V. (2004). Slovnyk-dovidnyk z relihiyeznavstva [Dictionary-reference Book on Religious Studies]. Kyiv:: Naukova dumka (in Ukrainian).

Sahan, O. (2001). Natsionalʹni proyavy pravoslavʺya: ukrayinsʹkyy aspect [National Manifestations of Orthodoxy: Ukrainian Aspect]. Kyiv: Svit Znanʹ(in Ukrainian).

Dokumenty Svyatoho i Velykoho Soboru Pravoslavnoyi Tserkvy. Kryt, 2016 [Documents of the Holy and Great Council of the Orthodox Church. Crete, 2016] (2016). Kyiv: Vidkrytyy Pravoslavnyy Universytet Svyatoyi Sofiyi Premudrosti, DUKH I LITERATURA (in Ukrainian).

Tsypyn, V. (2004). Kurs tserkovnoho prava: Uchebnoe posobye [Church Law Course: Study Guide]. Klyn: Kruhlyy stil za relihiynym osvitoyu v RPTS (in Russian).

Skurat, K. (1994). Istoriya Pomestnykh Pravoslavnykh Tserkvey: V 2-kh t. [History of Local Orthodox Churches: In 2 volumes]. Moskva: [b. v.], 1 (in Russian).

Sanderson, S. (2005). Аutocephaly as a function of institutional stability and organizational change in the Еastern orthodox church. University of Maryland, College Park

Sahan, O. (2004). Vselensʹke pravoslav'ya: sutʹ, istoriya, suchasnyy stan [Ecumenical Orthodoxy: Essence, History, Current State]. Kyiv: Svit Znanʹ (in Ukrainian).

Lototsʹkyy, O. (1935). Avtokefaliya. Zasady avtokefaliyi. Рratsi Ukrayinsʹkoho naukovoho instytutu [Autocephaly. Principles of Autocephaly. Proceedings of the Ukrainian Scientific Institute]. Varshava, 1.

Belyakova, T. (2014). Konstruyrovanye natsyonalʹnoy ydentychnosty v sotsyalystycheskoy Yuhoslavyy y makedonskom tserkovnom voprose [The Construction of National Identity in Socialist Yugoslavia and the Macedonian Church Question]. HOSUDARSTVO RELIHIYA TSERKOVʹ v Rosiyi ta za rubizhem,4 (32), 60–85 (in Russian).

Kuraev A. Estonsʹka beseda [Estonian Conversation]. Retrieved from: https://diak-kuraev.livejournal.com/3048052.html?fbclid=IwAR3V1BX45Qb3bob7ohLRPpvdwiZEO9I7oTqUev9RdFgeyIJv9oscW1uE0ek(last accessed: 15.04.2021) (in Russian).

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-09-03

Номер

Розділ

RELIGIOUS STUDIES