РОЛЬ РОЗСУДКУ В ЕСТЕТИЧНОМУ СУДЖЕННІ У КОНТЕКСТІ КЛАСИЧНОЇ ЕСТЕТИКИ

Анотація

Здійснено аналіз ролі розсудкової діяльності в структурі естетичного судження, що концептуалізована на засадах класичної естетики, зокрема аналітики прекрасного. Кантівське трансцендентальне припущення про апріорну значимість естетичного судження передбачає стан гри як динамічної рівноваги розсудку та уяви (як посередника сфери законодавства розуму). Звернуто увагу на те, що дана міра автономізації почуттів задоволення та незадоволення, яке забезпечує єдність вищих продуктивних здібностей людини та ґрунтується на аналогії з естетичною здібністю судження, корелюється з модерною формою організації естетичної сфери.

Трансформація останньої передбачає здійснення декількох етапів. Вихідна тотальність гри, що містить недиференційовані єдності чуттєвого та раціонального в ритуалі трансформується у видовище. Останнє передбачає протиставлення рухомого, "перевдягненого" (Г. Гадамер) тіла актора та нерухомого ока глядача. Новоєвропейський театр в логіці "парадокса актора" передбачає інтенсифікацію переживання глядача, а також перетворення обличчя актора на зображальний засіб, що вимагає значно більшої міри контролю розсудку над тілом. Кантівська вимога прекрасної форми як умови естетичного задоволення передбачає статичність суб’єкта споглядання та художньої композиції образотворчого мистецтва. Класична естетика, що включала два базових поняття - мімезис та вираження – ґрунтувалася на засадах єдності культури присутності та культури значення в практиці створення образу. Естетика доби Просвітництва на засадах автономії мистецтва виражала занепокоєність перспективою гонитви за задоволеннями та "розпутністю мислення" (Д. Дідро). Тоді як сучасні культурні індустрії демонструють потенціал продукування афектів такої надмірної інтенсивності, що динамічна гра розсудку та уяви (що забезпечує дієвість рефлективної здібності судження), ані заснована на цій грі єдність вищих продуктивних здібностей людини не можуть здійснитися.