ПАРАДИГМАЛЬНА ЕВОЛЮЦІЯ СУЧАСНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ТЕОЛОГІЇ ЯК НЕОПАТРИСТИКИ ТА ПОСТНЕОПАТРИСТИКИ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Спільноти науковців та богословів узгодили думку про те, що сучасна православна теологія з початку ХХ ст. розвивається як неопатристика, але продовжується дискусія стосовно новітнього її стану. Доведено, що реакцією на модернізацію православної теології стала неопатристика як неотрадиціоналістична парадигма мислення. Виявлено, що за власною методологією неопатристика була поєднанням чотирьох тенденцій: неохалкідонізму, неопаламізму, неопатристичного екзистенціалізму та модерної літургійної теології. Неохалкідонізм передбачав встановлення в онтології, гносеології, еклезіології та соціальній теорії балансу між природним та надприродним як єдності протилежностей без їх змішування. Неопаламізм передбачав різке розрізнення трансцендентного та іманентного у Богові та людині, акцентування наголосу на пріоритеті апофатики над катафатикою, екзистенційного над природним, особистого над колективним. Неопатристичний екзистенціалізм розглядав особистість як таку, що має спрямованість екстатичної трансценденції до Бога, а трансценденцію – як шлях звільнення та спасіння. Літургійна теологія сформувала бачення церкви як колективної трансценденції громади вільних особистостей над повсякденною реальністю.

Встановлено, що сучасна православна теологія формується як постнеопатристика. Порівняльний аналіз методологій неопатристики і постнеопатристики є одним одне із завдань статті. У межах постнеопатристики автор характеризує методології постліберальної православної думки П. Калаїцидіса та К. Говоруна, постконсерваторів Д. Гарта та Дж. Маніссакіса, аналітичної теології Р. Свінберна, богослов'я спілкування М. Афанасьєва та Й. Зізіуласа й трансцендентальної теології О. Давидова. У межах постнепатристики формується поліметодологічний плюралізм, в якому кожна з існуючих богословських мов має претензію на тлумачення єдиного віровчення. Ці теологічні мови значно впливають на самотлумачення традиції, на зміст теологічних концепцій, на формування та розвиток богословських шкіл. Єдність форми та змісту у кожному типі богослов'я робить можливим дослідження трансформацій теологічних парадигм саме як зміну богословських мов.