Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки

УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ПІДЧАС ВІЙНИ: РЕЛІГІЙНА СВОБОДА VS НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА

2026-04-15T14:25:40+03:00

У статті визначено, що українська держава постала в релігійному полі перед складною дилемою: або дотримання всіх принципів свободи совісті, гарантованих законодавством, або її часткове обмеження для релігійних організацій, афілійованих з країною-агресором задля забезпечення національної безпеки в умовах повномасштабної війни, в якій православ’я використовується агресором як інструмент гібридної війни, деструктивного ідеологічного впливу на українське суспільство через ідеологеми "русского мира". Проаналізовано позиції ПЦУ, УПЦ та Державної служби України з етнополітики та свободи совісті щодо міжправославного діалогу з метою налагодження безконфліктного співіснування, дотримання чинного законодавства, забезпечення свободи совісті та національної безпеки, а також дискусійних сьогодні шляхів виходу з кризи УПЦ як релігійної організації, афілійованої з країною-агресором. Розглянуто можливості держави щодо залагодження православної кризи, державну політику щодо забезпечення національної безпеки в релігійному контексті, останні законодавчі ініціативи ДЕСС, і реакцію на них УПЦ та міжнародних правозахисних інституцій. Окреслено можливі сценарії виходу з православної кризи, що обговорюються в церковному та експертному середовищі, в контексті ставлення до них зацікавлених сторін і держави. Доведено, що вихід УПЦ з кризи, в яку її завела колаборація з РПЦ, лежить на шляху конструктивного діалогу з ПЦУ та державою. Однак сторони діалогу не мають чіткого уявлення про формат повоєнної присутності УПЦ в релігійному полі країни, отже валідне сценарне прогнозування перебігу подій наразі є неможливим. Визначено конкретні кроки, які мають зробити фігуранти конфлікту задля подолання кризи українського православ’я. Встановлено, що ефективне врегулювання православної кризи в Україні можливе лише за умови поєднання гарантій свободи совісті з обґрунтованими безпековими механізмами державної політики, спрямованими на нейтралізацію деструктивного релігійного впливу країни-агресора та формування стабільної моделі міжконфесійної взаємодії у післявоєнному релігійному просторі України.

"ФОРТЕЦЯ В ОБЛОЗІ" НОВА СТРАТЕГІЯ УПЦ

2026-04-15T14:34:52+03:00

У статті проаналізовано сучасну трансформацію православного релігійного простору України в умовах російсько-української війни, зокрема проблематику діяльності Української православної церкви та її відносин із державою і Православною церквою України. Актуальність теми зумовлена посиленням суспільно-політичних дискусій щодо ролі релігійних інституцій у контексті національної безпеки, а також впливом ідеологеми "русского мира" на релігійний дискурс і міжконфесійні відносини в Україні. Проаналізовано законодавчі ініціативи української держави щодо регулювання діяльності релігійних організацій, пов’язаних із Російською православною церквою, а також дослідження внутрішньо-церковних процесів, пов’язаних із питаннями юрисдикційної приналежності, міжцерковного діалогу та перспектив формування єдиного помісного православ’я в Україні. Метою статті є релігієзнавчий аналіз інституційних, ідеологічних та суспільно-політичних чинників, які визначають сучасний стан і трансформацію православного середовища України в умовах війни. Методологічну основу дослідження становить комплекс загальнонаукових і спеціальних методів. Аналітичний метод використано для систематизації емпіричного матеріалу та виявлення ключових тенденцій трансформації релігійного середовища. Порівняльний підхід дозволив зіставити позиції різних церковних інституцій щодо питань канонічної юрисдикції, автокефалії та міжцерковного діалогу. Елементи дискурсивного аналізу застосовано для дослідження релігійно-політичної риторики, зокрема інтерпретації ідеологеми "русского мира" у сучасному церковному та суспільному дискурсі. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному релігієзнавчому осмисленні сучасних трансформацій православного середовища України крізь призму взаємодії релігійних, політичних та ідеологічних чинників у ситуації воєнного конфлікту. Обгрунтовано, що релігійний дискурс і конфесійні інституції виступають важливими елементами ширших геополітичних і суспільних процесів, а концепція "русского мира" функціонує як інструмент символічної легітимації політичної стратегії Російської Федерації.

РЕЛІГІЙНИЙ ДИСКУРС У СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ СУЧАСНОСТІ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ФОРМА САКРАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

2026-04-15T14:45:01+03:00

У статті здійснено релігієзнавчий аналіз релігійного та теологічного дискурсів як взаємопов’язаних форм сакральної комунікації, які функціонують у межах конфесійного соціокультурного простору. Релігійний дискурс інтерпретується як багатовимірна комунікативна практика, спрямована на трансляцію, збереження й інтерпретацію сакрального досвіду, формування ціннісних орієнтацій і відтворення конфесійної ідентичності. Обґрунтовано, що змістовою складовою релігійного дискурсу є сакральний текст, який виконує регулятивну, символічну та інтегративну функції, окреслюючи межі доктринального тлумачення. Встановлено, що цей тип дискурсу вирізняється структурованою моделлю комунікативної взаємодії, впорядкованим розподілом функцій між його суб’єктами, інтеграцією вербальних і невербальних семіотичних форм, домінуванням віри як способу пізнання над раціонально-дискурсивним знанням, а також виразною орієнтацією на формування переконань і ціннісних установок. Акцентовано його жанрову диференціацію та функціональну багаторівневість, яка охоплює як загальнокомунікативні, так і сакральні функції. Теологічний дискурс охарактеризовано як структурний різновид релігійного дискурсу, що зосереджений на систематизації, концептуалізації та аргументованому обґрунтуванні догматичних положень. Його функціонування пов’язане з раціональною рефлексією над віровченням, термінологічним упорядкуванням доктринальних смислів і логічною впорядкованістю богословських позицій. Провідною ознакою теологічного дискурсу визначено аргументованість, яка реалізується в емоційно-екзистенційному та раціонально-дискурсивному вимірах і ґрунтується на зверненні до Святого Письма та Святого Передання як авторитетних джерел істини. Окреслено місце теолінгвістики як міждисциплінарного напряму, спрямованого на вивчення мовних механізмів репрезентації релігійного досвіду й теологічної рефлексії. Наголошено, що аналіз релігійного та теологічного дискурсів поглиблює розуміння процесів сакралізації мови, інституціоналізації віровчення та формування ціннісних структур релігійної свідомості, сприяючи розвитку теоретико-методологічних засад сучасного релігієзнавства.

САКРАЛЬНІ СИМВОЛИ У ФІЛЬМІ "СЬОМА ПЕЧАТКА" (THE SEVENTH SEAL)

2026-04-15T14:54:22+03:00

Стаття присвячена дослідженню релігійної символіки в сучасній масовій культурі, зокрема, в такому жанрі, як кінематограф. Проаналізовано кінофільм І. Бергмана "Сьома печатка" (1957) щодо наявності в ньому сакральних символів. Значна кількість досліджень, присвячених різноманітним аспектам дослідження фільмів Бергмана, характеризується недостатнім рівнем аналізу проблеми. Констатовано, що розмаїття сакральної символіки в творах сучасного кіномистецтва потребує нових підходів та досліджень. Особливості процесу встановлення сакральної символіки в кінематографі спонукали до пошуку відповідних методів і методик досліджень. Методологічною основою дослідження є комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, що дозволяють здійснити багатовимірний аналіз символічних структур кінематографічного тексту. Використано аналітичний метод для виокремлення та систематизації сакральних образів і символів, представлених у фільмі. Герменевтичний підхід застосовано для інтерпретації їхнього смислового змісту у контексті біблійної та християнської символіки. Порівняльний метод дозволив зіставити окремі художні образи та сюжетні елементи з релігійними архетипами та біблійними мотивами. Елементи семіотичного аналізу використано для дослідження символічної мови кінематографу, зокрема виявлення знакових структур, які функціонують як носії сакральних смислів у візуальному наративі. З огляду на це, метою дослідження було визначено виявлення сакральних символів у фільмі "Сьома печатка". Встановлено, що фільм містить релігійну символіку. Так, можемо говорити про наступні символи. Назва фільму є відсилкою до Апокаліпсиса. Йоф, Мія та Мікаель є алегорією Святого Сімейства. Сцена з лісовою суницею та молоком символізує Таємну вечерю. Лицар Антоніус Блок як Ісус Христос. Йонс представлений як бунтівник проти Бога, а Раваль символізує Церкву. Зроблено висновок, що в фільмі "Сьома печатка" сакральна символіка представлена як у явному, так і в прихованому вигляді.

ПОШИРЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ В АНГЛОМОВНИХ МЕДІА: ПОЛІТИЧНО-РЕЛІГІЙНІ АСПЕКТИ (НА ПРИКЛАДІ ВИДАННЯ "NEWS FRONT")

2026-04-15T15:01:40+03:00

Актуальність проблематики поширення російської пропаганди насамперед обумовлюється перебігом понад чотири роки повномасштабної російсько-української війни, в межах якої розгортається й глобальне інформаційне протистояння між рф і колективним Заходом, епіцентром якого стала Україна. В контексті цього, окремої уваги потребують видання, які цілеспрямовано й постійно транслюють російську пропаганду на іноземну аудиторію. Одним з таких є "News Front", яке має опцію перекладу одинадцятьма мовами, включно з англійською, отже, його вплив має цілком реальний потенціал поширюватися на більшість європейських країн. У процесі дослідження для висвітлення політичних аспектів було виокремлено проблематику висвітлення виборів в рф в англомовних публікаціях видання "News Front". Цю тему розглянуто на прикладі 5 англомовних публікацій, котрі з огляду на контекстне спрямування було розділено на 4 тематичні блоки. У статті за матеріалами означених публікацій окреслюється попередній очікуваний прогноз виборів в рф, оцінка очікуваної перемоги В. Путіна. Дається характеристика викладеної на шпальтах видання відповідей рф на реакцію країн ЄС і США. Також розглядається меседж рф до світової спільноти. Дослідження проблематики поширення російської пропаганди на конкретних прикладах дає можливість предметно оцінити, за якими принципами вона функціонує, а також сприяє пошуку ефективних механізмів для організації комплексної протидії. Для висвітлення релігійних аспектів виокремлено проблематику висвітлення функціонування Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ) в англомовних публікаціях видання "News Front". Цю тему розглянуто на прикладі усіх 10 англомовних публікацій за 2024 р., котрі з огляду на контекстне спрямування було розділено на 3 тематичні блоки. За матеріалами означених публікацій окреслюється специфіка висвітлення "захоплення" храмів УПЦ, позиціонування векторів взаємодії державних служб з УПЦ та окреслюється міжнародний фокус уваги до становища УПЦ в Україні.

ЕТНОРЕЛІГІЙНА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У ПРАВОВИХ ТА ІНСТИТУЦІЙНИХ МЕХАНІЗМАХ ЗАХИСТУ РЕЛІГІЙНОЇ ТА ЕТНІЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МЕНШИН

2026-04-15T15:08:52+03:00

У статті проаналізовано етнорелігійну політику країн Європейського Союзу в контексті взаємодії правових, інституційних та соціокультурних механізмів регулювання релігійного й етнічного різноманіття. Розглянуто теоретичні засади та моделі інтеграції релігійних і етнічних меншин у процесі трансформацій сучасного європейського суспільства з урахуванням принципів свободи віросповідання, рівності та запобігання дискримінаційним практикам. Акцентовано увагу на ролі релігійної ідентичності як структурного елементу соціальної ідентичності в умовах плюралістичного публічного простору. Охарактеризовано нормативно правові інструменти захисту прав меншин, зокрема законодавство щодо запобігання дискримінаційним практикам, акти про свободу віросповідання та договірні форми взаємодії держави з релігійними організаціями. Обґрунтовано, що їх сукупність формує систему гарантій автономії конфесійних спільнот за одночасного забезпечення громадського порядку й правової визначеності. Проаналізовано інституційні механізми реалізації етнорелігійної політики та роль національних і наднаціональних структур у моніторингу дотримання стандартів прав людини. На основі порівняльного аналізу окреслено моделі державної політики щодо релігійних і етнічних меншин та виявлено їх вплив на збереження конфесійної ідентичності, рівень соціальної інтеграції й характер публічної присутності релігії. Висвітлено значення соціальних програм, освітніх ініціатив і міжрелігійного діалогу як чинників зниження конфліктного потенціалу та формування культури толерантності. Доведено, що ефективність етнорелігійної політики зумовлюється комплексністю підходу, який поєднує законодавчі гарантії, інституційну координацію та участь громадянського суспільства. У сучасному європейському контексті етнорелігійна політика постає не лише механізмом захисту прав меншин, а й інструментом регулювання публічного вияву релігійної ідентичності та підтримання соціальної стабільності у багатоконфесійному середовищі.

РЕЛІГІЯ ЯК МЕХАНІЗМ ПОДОЛАННЯ ТРАВМИ ВІЙНИ

2026-04-15T15:17:41+03:00

Дослідження спрямоване на виявлення ролі релігійної віри як психологічного та соціально-екзистенційного ресурсу у подоланні воєнної травми, зокрема впливу релігійного копінгу на симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР), посттравматичне зростання й психоемоційний стан особистості. Метою статті є визначення ролі релігії як психологічного та соціально-екзистенційного ресурсу у подоланні наслідків війни. Особлива увага приділена релігійній вірі та її впливу на прояви ПТСР, посттравматичне зростання та психоемоційний стан особистості. Методологічною базою слугували релігійний, психологічний та соціологічний аналіз, що дозволило систематизувати міжнародний та національний досвід, а також дослідити українські реалії травматизації, пов'язаної з війною. Результати дослідження засвідчили, що позитивний релігійний копінг (молитва, довіра до Бога, участь у громаді, пошук сенсу у стражданні) асоціюється зі зниженням тривожності, депресивних проявів і симптомів ПТСР, а також із підвищенням психологічної стійкості та посттравматичним зростанням. Натомість негативні форми релігійного копінгу (відчуття покинутості, сумніви у справедливості, релігійна дезінтеграція) можуть поглиблювати дистрес і підвищувати ризик суїцидальних намірів. Аналіз релігійних практик у християнстві, ісламі, юдаїзмі та буддизмі підтвердив їхню терапевтичну функцію через ритуальну повторюваність, символічну організацію досвіду та соціальну підтримку. В українському контексті особливу роль відіграє військове капеланство, яке інтегрує духовний супровід із психологічною допомогою, а також релігійні громади, що забезпечують психосоціальну підтримку переселенців і ветеранів. Практична цінність дослідження полягає у можливості інтеграції релігійних ресурсів у систему психологічної реабілітації військових і цивільного населення, що сприятиме формуванню стійких механізмів подолання травми та зміцненню суспільної резильєнтності.

ПОДІЯ ЯК КАТЕГОРІЯ ІСТОРИЧНОГО ПІЗНАННЯ

2026-04-15T15:28:03+03:00

У статті подія розглядається як категорія історичного аналізу шляхом виявлення сутності історичної події у порівнянні з історичним фактом та розкриття проблеми значущості історичної події шляхом з’ясування реакції суб’єкта на її виникнення та розвиток. Історична подія трактується як зміна суб’єктом або соціальною групою поточних соціальних умов, яка характеризується відносною самостійністю в системі подій, цілісністю та значущістю для історичного процесу. Методологічне значення дослідження ґрунтується на розумінні події як поняття історичної науки, що відображає фундаментальні зв’язки та відношення дійсності і пізнання. У контексті розуміння історичного процесу як динамічного розвитку соціальної реальності, з огляду на множинність часовості, розглянуто подію як джерельний елемент часової організації історії. Дослідження обґрунтовує онтологічну природу події на противагу епістемологічному походженню факту, функція якого полягає у відображенні події в людській свідомості. На відміну від історичної природи події, історичність факту має похідне значення. В історичному дослідженні вагомими критеріями для визначення значущості події є масштаб досліджуваного періоду, належність вченого до певного наукового напряму, історіографічної традиції тощо. Важливу роль у визначенні значущості події відіграє позиція суб’єкта історичного пізнання, який відбирає, інтерпретує та оцінює місце подій в історичному процесі. Віднесення подій до розряду історичних та їхня інтерпретація як значущих значною мірою залежить також від середовища появи та розвитку події і контексту її аналізу й інтерпретації. На повсякденному рівні пізнання суб’єкт адаптує інформацію про подію до поточного соціального контексту, інтерпретуючи її на основі відомих у суспільстві наративів.

ПРОБЛЕМА МЕТОДУ: ВІД АНТИЧНОГО ЕТИЗМУ ДО ГНОСЕОЛОГІЇ НОВОГО ЧАСУ

2026-04-15T15:38:32+03:00

У статті аналізується антична філософська традиція, яка заклала фундамент європейської філософсько-наукової думки та методологічної культури, окресливши основні шляхи досягнення істини, у її зв'язку з формуванням філософсько-наукової думки Нового часу. Простежено еволюцію проблеми методу у філософській традиції від досократівської натурфілософії (Талес, Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт) через діалектику Сократа, гіпотетико-дедуктивний підхід Платона та систематичну логіку Аристотеля до філософії Нового часу. Продемонстровано, як емпіричне спостереження Мілетської школи та індуктивне узагальнення поєднувалися з раціоналістичними методами Парменіда, Платона та аристотелівською силогістикою. Зазначено, що в античній філософській думці питання онтологічно-логічні розмисли були нерозривно пов'язані з етикою та способом життя (eudaimonia). У Новий час проблема методу виходить на перший план серед інших філософських проблем, що зумовлює інтерес до античної філософської. Ф. Бекон розвиває індуктивний метод як "Новий Органон", спрямований на подолання схоластичних стереотипів, Р. Декарт обґрунтовує гіпотетико-дедуктивний підхід на основі ясних і очевидних принципів та картезіанського сумніву, а Г. Ляйбніц доповнює раціоналістичну традицію законом достатньої підстави, намагаючись синтезувати емпіричне та апріорне знання. Проведений аналіз підтверджує безперервність філософської традиції: античні ідеї емпіризму, діалектики, логіки та дедукції не лише не зникають, а набувають нової систематичності й методологічної гостроти в епоху становлення сучасної науки. Таким чином, проблема методу виступає як ключовий елемент спадковості між античністю та Новим часом, що підкреслює універсальність філософського пошуку достовірного знання.

ГОЛЯК У КАДРІ: RHETORIC STRIPPED BARE

2026-04-15T15:46:35+03:00

У статті здійснено філософське осмислення серіалу "Brassic" як феномену візуальної та цифрової риторики нового типу – риторики, що не просто виходить за межі класичної репрезентаційної парадигми, а з ледь стримуваним глузуванням її підриває. Йдеться про культурну інтервенцію, яка не просить дозволу на участь у дискурсі – вона ламає двері в ефір, роблячи шум новою формою аргументації. Актуальність дослідження зумовлена не лише цифровою фрагментацією світу, а й "втомою" гуманітарного знання від власної благопристойності. Образ більше не репрезентує – він діє: афективно, миттєво, поза семіотичною етикеткою. "Brassic" постає не як черговий маргінальний серіал про "життя на узбіччі", а як візуальний вірус, що вражає рецепторну систему глядача – без попередження, без пояснень, без шансів на відсторонений аналіз. У фокусі – механіки риторики вторгнення: глітч, надмір, тіло без алібі, зображення без ритуалу пояснення. Усе це функціонує не як сюжет, а як стан – афективна конструкція, що підриває логіку впізнавання, кидаючи глядача в естетичний колапс. Камера тут не дивиться – вона тіпає; монтаж не формує цілісність, а скидає кадри з траєкторії, як уламки з розбитого сенсу. Персонажі… вони не "герої" й не "антигерої" – це елементи алгоритмічного розгортання культурного збою та нового міфотворення. Стаття поєднує різні підходи для аналізу того, як сучасна візуальна культура перетворює репрезентацію на подію, а медіапродукт – на риторичну зброю. У цьому сенсі серіал "Brassic" не ілюструє маргінальність – він створює її як новий естетичний режим, як міф платформи, як гучну, липку, трохи брудну, але вкрай ефективну форму філософського жесту. Об’єктом аналізу стає тіло – позажанрове, нефільтроване, вивернуте в камеру; а також сам кадр, що функціонує не як вікно, а як травма. Усе це разом – не просто контент, а епістемологічний скандал, що вимагає нової мови, нового риторичного опису: мови, здатної існувати на межі між філософією образу, теорією афекту, критичною медіааналітикою та добірним культурним тролінгом.

ФАНТАСТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ ВИКЛЮЧЕНИХ: РИТОРИКА АБСУРДУ У "BRASSIC"

2026-04-15T16:00:49+03:00

У статті проаналізовано трансформацію риторики та герменевтики в умовах системного збою сенсотворчої інфраструктури культури. На матеріалі британського серіалу Brassic концептуалізується новий тип мовлення, риторика бага (debug rhetoric), як форма артикуляції, що функціонує не у режимі комунікативного обміну, а як процедура фіксації присутності у просторі, де розуміння більше не гарантоване. Вихідним пунктом дослідження є діагноз кризи класичної герменевтики. У середовищі фантастичного реалізму, де текст втрачає глибину, а мовлення не передбачає стабільного адресата, інтерпретаційна оптика поступається герменевтиці межі, яка фіксує не сенс, а точки його зсуву. Центральною метафорою виступає мовлення як debug output, сигнальний вивід системи у стані глітчу. Персонажі Brassic продукують фрагментарний потік висловлювань, що функціонує як error log. Таке мовлення не передає аргументованого змісту і не апелює до співрозмовника, але утримує присутність суб’єкта у середовищі, де мовчання означає онтологічне зникнення. Воно діє як non blocking call, запит без очікування відповіді, що підтримує процес буття. У серіалі також простежується феномен постправової юрисдикції, де закон функціонує не як текст для інтерпретації, а як автоматизований протокол. Персонажі перебувають у стані онтологічної невидимості (visibility hidden), тобто у режимі системного нерозпізнавання, що не активує культурних або юридичних процедур. Наукова новизна дослідження полягає у введенні поняття риторики бага як способу мовленнєвої артикуляції, що не пояснює і не переконує, але підтримує присутність у середовищі симуляції. У цьому режимі висловлювання функціонує як ping, технічний сигнал триваючості процесу. Стаття пропонує модель взаємодії риторики та герменевтики у ситуації, коли абсурд стає базовою логікою соціальної реальності. У цьому контексті Brassic постає як симптоматичний текст, що фіксує трансформацію мови, права та суб’єктної присутності у пізній цифровій модерності.

ДУХОВНІ ВИМІРИ ДІДЖІТАЛІЗАЦІЇ РЕЛІГІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ЛЮДИНИ СЬОГОДЕННЯ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ПОГЛЯД

2026-04-15T16:10:00+03:00

У статті досліджено процес діджіталізації релігійного наповнення сучасної культури, розглядаються різноманітні проблеми, що виникають внаслідок її розвитку. Цифровізація релігійної культури – це процес модернізації релігійного життя людства, що характеризується впровадженням у неї цифрових технологій та переходом релігійної сфери в мережеве середовище. Процес діджіталізації релігійної свідомості є одним із факторів глобалізації. Проаналізовано проблему поширення цифрових технологій на релігійну сферу, розкриваючи як позитивні, так і негативні аспекти цього процесу. Впливаючи на суб'єктивний світ людини і вносячи до нього свої корективи, цифровізація призводить до фундаментальних змін у свідомості людства, що особливо помітно відбивається на культурі та релігії. Подано короткий огляд праць з досліджуваної теми, які належать як зарубіжним, так і вітчизняним авторам. Описано результати аналізу даних, отриманих за останні десятиліття, пояснюється актуальність проблематики, що вивчається. Розглянуто також проблему релігійної безпеки у світлі розвитку та тлумачення релігійних учень у віртуальному просторі, де послаблюються відмінності між профанним та сакральним. Виводяться три рівні проблеми процесів цифровізації релігійної свідомості: конкурентний, альтернативний та трансформаційний. Перший уособлює зіткнення традиційних та нетрадиційних релігійних навчань у мережевому середовищі. Другий засвідчує, як багато практик традиційних релігій змінюють свою форму, а іноді й зміст, переміщаючись в цифровий простір. Третій розкриває радикальні зміни у ключових релігійних постулатах, що формує принципово новий тип релігійності у кіберрелігії. Продемонстровано, як із впровадженням цифрових технологій, що мають гетерархічну модель функціонування, трансформується сприйняття релігії як інституту ієрархічної моделі. Внаслідок впливу розглянутих факторів на суспільне життя ключовою проблемою досліджуваної теми є релігійна безпека. Це питання розкривається відповідно до виокремлених рівнів проблеми цифровізації релігійної свідомості. Запропоновано можливі заходи щодо зміцнення безпеки релігійної свідомості в цифровому суспільстві, що динамічно розвивається.

HOMO BRASSICUS: НА ПЕРИФЕРІЇ DIGITAL MODERN

2026-04-15T16:14:56+03:00

У статті проаналізовано філософські аспекти серіалу Brassic як культурного феномену, що репрезентує специфічний режим існування на периферії цифрової модерності. Якщо попередні дослідження розглядали серіал як візуальну риторику вторгнення та феноменологічну модель пост(недо)просвітницької суб’єктності, то у цій розвідці Brassic інтерпретується як філософський кейс буття у середовищі, де цифрові алгоритми ще не здійснюють тотального контролю, але вже формують режим нагляду як нову форму соціальної присутності. У цьому контексті запропоновано концепт капсульного простору, у межах якого лінійна темпоральність втрачає конститутивну функцію, афект набуває статусу первинного режиму досвіду, а суб’єктність постає у фрагментованій формі, позбавленій стабільної телеології. Аналіз серіалу дозволив окреслити антропологічну фігуру homo brassicus – децентрованого суб’єкта, що існує у циклічному режимі "тепер" і функціонує не як раціональний центр дії, а як інтенсивність присутності в афективному середовищі виживання. Урбаністичний простір у серіалі постає не як поле соціальної дії, а як своєрідне "місто-нуль" – середовище з морфологічними ознаками урбанізму, але без реальних можливостей трансформації чи виходу. У такій структурі афект функціонує як базовий механізм існування, а фарс і обсценність виступають не лише естетичними прийомами, а й епістемологічними стратегіями осмислення досвіду. Стаття пропонує інтерпретувати Brassic не як репрезентацію соціальної реальності, а як культурну форму, що фіксує трансформацію суб’єктності у пізній цифровій модерності. У цьому контексті серіал постає як феноменологічна модель маргінального існування, у межах якого формується нова етика повсякденності, позбавлена трансцендентних гарантій, але заснована на інтенсивності тілесної та афективної присутності.

БАНДА ОНТОЛОГІЧНИХ УЛЕНШПІГЕЛІВ: ОБРАЗ ЛЮДИНИ У СЕРІАЛІ "BRASSIC"

2026-04-15T16:23:44+03:00

У статті здійснено філософське прочитання британського серіалу "Brassic" як своєрідного антропологічного документа, що фіксує появу нового типу суб’єктності в умовах постцифрової культури. У центрі дослідження – концепт пост(недо)просвітницької суб’єктності, яка постає на перетині двох фундаментальних криз: занепаду модерного ідеалу автономної, раціональної Людини та радикальної стандартизації досвіду в цифрову добу. Якщо Просвітництво вибудовувало індивіда як носія logos’у, а цифрова культура зводить його до алгоритмічного профілю, то герої "Brassic" – це тіла без програми, персонажі без проєкту, спільнота без утопії. Мета статті – виявити філософську значущість маргінального й абсурдного як альтернативної онтології, що не протистоїть системі, але й не включається в неї. У цьому сенсі "банда" серіалу постає не як соціальна девіація, а як онтологічна форма співбуття, де життя реалізується не через сенс, мету чи продуктивність, а через присутність, тілесність і взаємну підтримку. Методологічно текст поєднує філософську герменевтику, елементи критики цифрової культури (С. Зубофф, Л. Флоріді), постструктуралістську аналітику влади (М. Фуко, Ж. Дельоз), філософію тілесної іманентності (М. Гайдеґґер) і дотепний цинізм С. Жижека. На основі аналізу, афектів і просторової логіки героїв "Brassic" автори обгрунтували, що в епоху цифрової нормативності виживання можливе лише через абсурд, дружбу і нелегальні стратегії тілесної реабілітації. Публікація відкриває серію міждисциплінарних текстів про тілесну філософію маргінального, візуальні риторики постцифрового урбанізму та потенціал афекту як філософської сили у світі, де профіль став важливішим за людину.

ТЕЛЕОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ЯК ОСВІТНІЙ ДЕТЕРМІНАНТ

2026-04-15T16:30:31+03:00

У статті висвітлюється телеологічний підхід як концептуальна і методологічна детермінанти освіти, зокрема іноземної мови, для військовослужбовців. Звернено увагу на філософську традицію телеології – від античних підходів до сучасних інтерпретацій – та досліджує природу телеологічної інтерпретації як специфічної форми пояснення соціальних і наукових явищ, зосередженої на цілях, цінностях і цілеспрямованих діях. Аргументовано, що освіта за своєю суттю є цільовою системою, тому телеологічний підхід може стати глибокою методологічною основою для розуміння структури, функції та змісту освітніх процесів. Особливу увагу зосереджено на ієрархії освітніх цілей, їх нормативному та ціннісному характеру, а також їхній ролі в організації навчального процесу та діяльності зацікавлених сторін. Акцентовано на навчанні англійської мови у Збройних Силах України, оскільки інтеграція України в європейський простір, участь у міжнародних організаціях та розширення міжнародного військового співробітництва значно посилили важливість володіння англійською мовою військовими фахівцями. Зазначено, що для оптимізації процесу мовної підготовки необхідно встановлювати цілі на постійній і послідовній основі. Необхідно створити систему цілей, засновану на конкретних аналітичних процедурах, які слугують алгоритмом для формулювання цілей і завдань мовного навчання, починаючи з конкретного мовного завдання в кожному уроці і закінчуючи досягненням кінцевої мети мовного навчання. Проілюстровано цілеспрямований характер навчальних програм, планування курсів та педагогічної практики і підтверджено важливість телеологічного тлумачення освітньої політики, розробки навчальних програм та організації мовної підготовки. Продемонстровано потенціал для зміцнення цілісності, ефективності та стійкості систем вивчення мови в умовах інституційних та соціальних перетворень.

ЕСТЕТИКА КОРАНІЧНИХ ТЕКСТІВ КУЛЬТОВИХ СПОРУД ІСЛАМСЬКОГО СХОДУ В КОНТЕКСТІ ФІЛОСОФІЇ АРХІТЕКТУРИ

2026-04-15T16:35:12+03:00

У філософському сенсі архітектура створює модель світу, адекватну певним історичним умовам і соціальним запитам, в елементах якої вибудовується розлога галерея символічних образів і подій. Архітектура в історії цивілізації набула багатьох форм, смислових виражень і символічних персоніфікацій, що не дозволяє однозначно оцінити справжнє ставлення філософів до цього культурного феномена. Особливе місце у світі архітектури займають релігійні споруди, філософсько-історична рефлексія, над якими актуалізує таємничий, навіть сакральний простір суспільної свідомості. Стаття присвячена дослідженню естетики коранічних текстів як смислотворчих компонентів оздоблення культових архітектурних споруд ісламського Сходу. Для цього здійснюється філософська інтерпретація архітектури як трансіторичного культурного феномена, робиться спроба виявити функціональні та естетичні значення культової архітектури ісламського світу, а також розглядається естетика каліграфічного втілення коранічних текстів у релігійних будівлях на конкретних прикладах. Зокрема, висвітлюються такі аспекти, як хронотоп архітектурної споруди, що дозволяє людині переходити від давнини до реального світу і навіть у майбутнє; органічність ісламської культової будівлі та її мальовничо-регулярний характер, який забезпечує самобутність, неповторність і оригінальність архітектури ісламського світу; естетика коранічних текстів ісламської культової архітектури, що втілює вічні образи прекрасного, безмежного і вічного. Митець, який творить у просторі ісламської культової споруди, особливим чином осмислює свою працю в обов’язковому контексті співвідношення з божественним; суперечність утвердження покори й гріховної гордині синтезує ключову максиму ісламського мистецтва лише Аллах здатний творити й наповнювати життям усе, що Він забажає. Зазначено, що філософський аналіз естетики коранічних текстів культових споруд ісламського Сходу потребує уточнення їхньої колективної природи залежно від індивідуальних і соціальних смислових характеристик реальності.

БУТИ "BRASSIC": МЕТАФІЗИКА (ПРОДУКТИВНОЇ) ВІДСУТНОСТІ ЯК СПОСІБ ІСНУВАННЯ

2026-04-15T16:43:44+03:00

У статті проаналізовано соціально-філософські аспекти трансформації умов індивідуального буття в контексті становлення цифрових структур та реєстрових систем сучасного суспільства. У ситуації, коли соціальне існування дедалі більше опосередковується присутністю в цифрових базах даних та адміністративних системах обліку, постає питання про онтологічний статус суб’єктів, які залишаються поза межами відповідних реєстраційних структур. Персонажі серіалу Brassic репрезентують специфічний тип соціального існування, яке розгортається за умов відсутності інституційної та цифрової фіксації (zeroentry), не зводячись водночас ані до соціальної маргіналізації, ані до виключення з суспільних процесів. Запропоновано концепт метафізики продуктивної відсутності як альтернативного онтологічного режиму, де відсутність у цифрових, юридичних, економічних і афективно-алгоритмічних реєстрах постає не втратою, а джерелом свободи: епістемологічної асиметрії, операційної інвізибільності, алгоритмічної нестираності та афективного суверенітету. На основі синтезу попередніх розвідок циклу вводиться нова антропологічна фігура homo absconditus digitalis. Це суб’єкт без профілю, що існує всередині цифрової інфраструктури, але не конвертується у дані. Це не фікція: близько мільярда людей живуть у цьому режимі, і Brassic постає як чутлива емпірична фіксація їхнього способу буття. Методологічно стаття уникає зовнішнього нав’язування теорії: концепт формується як реакція на конкретний режим існування, що проявляється в серіалі. Brassic аналізується не як текст для інтерпретації, а як інфраструктурний індикатор – онтологічний пристрій, що виявляє прогалини цифрової модерності. Стаття порушує філософське питання про можливість осмислення невидимості у цифрових системах не лише як форми соціального виключення, а й як потенційного простору альтернативної свободи. Розгляд феномену zeroentry відкриває перспективу переосмислення співвідношення між цифровою ідентифікацією, соціальним визнанням і онтологічними режимами сучасного суб’єкта.