Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки

ІДЕЯ СВОБОДИ ТА ІІ ВИСВІТЛЕННЯ В ТВОРІ МИХАЙЛИНИ КОЦЮБИНСЬКОЇ "ВІТЕР З УКРАЇНИ І НАШІ ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ЗУСИЛЛЯ": СВІТОГЛЯДНІ РЕФЛЕКСІЇ

2025-06-11T15:43:09+03:00

У статті на основі аналізу проблеми свободи, висвітленої в творі Михайлини Коцюбинської "Вітер з України і наші екзистенційні зусилля", обґрунтовується сутність, основний зміст і культурно-історичне значення ідеї свободи для сучасної України та її народу. Процес відродження української держави, її національно-духовне становлення, не можливі без зростаючої зацікавленості до пошуків смислозначущості загальнолюдських цінностей в цілому, ідеї свободи та християнського гуманізму зокрема, які за своєю сутністю та спрямованістю є дієвим засобом "морального зцілення", "духовного відродження", формування самобутності нації, ствердження її культури та "здорової" свідомості українського народу. Різні філософські, наукові, релігійні та інші ідеї і погляди на екологію, природу й людину, сенс її існування, місце та роль у світі, які розроблялися та впроваджувалися у життя впродовж всього історичного розвитку світової філософії й культури в сучасній Україні потребують не лише світоглядно-теоретичного обґрунтування, а й наочної демонстрації взірців свободи та гуманізму одним із прикладів якого може служити життя та творчість Михайлини Коцюбинської. Пошук основ свободи волі та моральної поведінки людини в сучасних умовах з необхідністю підводить останню до усвідомлення потреби у власній самоідентифікації, власному самовизначенні. Для цього людина повинна повністю очистити зміст власного життя від соціуму як прагнення очної ставки з самою собою. Потреба у самоідентифікації та особистій свободі набуває великої гостроти і в зв’язку з тим, що на цей процес накладає свій відбиток культура модерну і постмодерну – культура у повному сенсі масового суспільства. Панування пересічної людини з набором середніх потреб, людей, які споживають одні й ті самі продукти, слухають одну й ту саму музику, дивляться одні й ті самі фільми тощо – це наслідки соціуму, що призвели до загострення проблеми про свободу особистості й особистісне самовизначення людини.

МЕХАНІСТИЧНА ОНТОЛОГІЯ НОВОГО ЧАСУ (XVI-XVIII CТ.) ЯК ФІЛОСОФСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ СУЧАСНИХ КОНЦЕПЦІЙ ТЕХНОЛОГІЧНОГО БЕЗСМЕРТЯ ЛЮДИНИ

2025-06-11T16:03:49+03:00

Стаття присвячена філософському аналізу еволюції ідеї безсмертя людини – від міфологічних та релігійних уявлень до сучасних технологічних концепцій. У центрі уваги – перехід від релігійної моделі боголюдини як гаранта безсмертя до раціоналістичного механістичного уявлення про людину як "машину" в епоху Нового часу (Декарт, Ламетрі, Гоббс). Автор простежує, як ці уявлення вплинули на сучасні трансгуманістичні ідеї, які пропонують подолати смертність через використання технологій – генну інженерію, кріоніку, штучний інтелект, нанотехнології. Розглядаються приклади сучасних досліджень та технологій, що демонструють прагнення людини трансцендентувати власну природу: цифрове безсмертя, кіборгізація, бютифікація, трансплантація. Особлива увага приділяється етичним викликам, які постають перед людством в умовах біотехнологічного втручання в онтологію людини. Метою статті є виявлення філософських передумов формування ідеї технологічного безсмертя як сучасної стратегії подолання обмежень людської природи без участі Бога. Аналіз розкриває зміщення фокусу з духовного вдосконалення до технічної модифікації як нового шляху до безсмертя. У результаті проведеного аналізу зроблено висновок, що сучасна парадигма безсмертя дедалі більше віддаляється від духовно-релігійного контексту і набуває характеру секуляризованого проекту техногенної еволюції. Технологічне безсмертя постає не лише як прагнення подолати фізичну смерть, а як нова антропологічна матриця, що переосмислює саму суть людини, її цінність, межі та призначення. Відбувається радикальна трансформація уявлень про тіло, свідомість й ідентичність людини, що актуалізує питання відповідальності, меж допустимого біоінженерного втручання та збереження гуманістичних засад у постлюдській перспективі.

СВІТ-СИСТЕМА ТА КУЛЬТУРНА ГЕГЕМОНІЯ: ЯК ГЛОБАЛЬНІ МЕДІА ФОРМУЮТЬ ІДЕОЛОГІЧНИЙ ЛАНДШАФТ

2025-06-11T16:17:50+03:00

У роботі досліджується вплив медіа на формування ідеологічного ландшафту світу в контексті концепції "Світ-системи" американського соціолога Іммануїла Валлерстайна. Актуальність проведеного дослідження зумовлена сучасними процесами технологізації та медіатизації, коли створення, розповсюдження та вплив інформації досягли глобальних масштабів. Світові медіа – це великі фабрики зі створення контенту, які слугують політиці для побудови людської ідентичності, створення образа ворога чи друга, аргументації тих чи інших подій, запровадження необхідних наративів та цілих ідеологічних концепцій. Мета статті полягає в аналізі ролі медіа в сучасній світ-системі, простеженні того, яким чином будуються ідеологічні парадигми у світі та яким є місце медіа у світ-системі сьогодні. Для проведення дослідження використовуються наступні методи: порівняльно-історичний, герменевтичний, дедуктивний та метод спостереження. Порівняльно-історичний метод застосовується для розуміння світ-системи, сутності та розвитку медіа та різних політичних кампаній. Герменевтичний метод використовується для аналізу контенту. Метод спостереження застосовується у дослідженні для вивчення світової реакції та новини з масмедіа. Дедуктивний метод використовується для глибшого розуміння взаємозв’язку світ-системи та медіа. У висновках підкреслюється, що медіа пройшли великий еволюційний шлях від книгодрукування до Інтернету та ШІ, від простого ремесла для передачі інформації до окремої та цілої реальності. Світові медіа набули змогу впливати на маси, де вони відіграють ключову комунікативну роль у побудові ідеології. Медіа тісно пов’язані з риторикою, політичними технологіями, маніпуляціями та культурою. Результати проведеного дослідження підкреслюють тісний зв’язок та перспективи взаємодії концепції «світ-системи» та медіа.

ВІДЧУЖЕННЯ ЛЮДИНИ ВІД ПРОФЕСІЇ ЯК АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

2025-06-11T16:38:45+03:00

У статті розкрито наукові, зокрема соціально-філософськи підходи, до розуміння відчуження від професії в умовах роботизації та діджиталізації виробництва в постіндустріальному суспільстві. Метою статті є аналіз сутнісних характеристик і природи відчуження людини від професії у контексті сучасного соціально-філософського знання. У дослідженні з’ясовано, що відчуження від професії в умовах постіндустріалізму характеризується втратою людиною впливу і влади над проектуванням свого майбутнього у професійній сфері, актуалізацією відчуття безсилля людини у протистоянні з технологіями і виробничою необхідністю, усвідомленням людиною непідвладності власної долі і марності своїх професійних зусиль, зростанням відчуття абсурдності людського існування, руйнуванням моральних норм і гуманістичних цінностей, відчуттям самотності і власної непотрібності.

Доведено, що наукові розвідки проблематики відчуження людини від професії в ситуації постіндустріального суспільства можна групувати у декілька напрямків. До першої групи належать дослідження прогностичного характеру консалтингових, інвестиційних компаній і банків, в яких, з одного боку, визнається реальність загрози відчуження людини від професії і скорочення сотень мільйонів робочих місць для людей. З другого боку, в них обгрунтовується оптимістична ідея, що процеси автоматизації у різних сферах економіки тривають вже десятки років, успішно продукуючи якісно нові робочі місця і нові професії. До другої групи досліджень належать емпіричні і теоретичні розвідки науковців, в яких проаналізовано процеси зникнення і виникнення цілих кластерів професій у різних країнах світу (США, Великій Британії, Бразилії, країнах ЄС). Висновки цих дослідників зводяться до ідеї, що у перспективі застосування новітніх технологій призведе до зростання рівня економічного розвитку різних країн, внаслідок чого виникнуть нові професії і види робіт для людей, а масові скорочення і зростання безробіття є тимчасовим явищем і будуть стосуватися переважно низькооплачуваних і малокваліфікованих робочих місць. До третьої групи відносяться дослідження науковців, в яких акцентується увага на суперечливих і негативних соціальних наслідках роботизації і діджиталізації виробництва, зростанні технологічного безробіття, зниженні кваліфікації працівників і зменшенні їх заробітних плат у сфері професій для людей, які збережуться від попередньої індустрії або виникнуть під впливом розвитку нових технологій або ШІ. Для нівеляції цих загроз вони пропонують цілеспрямовані заходи державної політики: прогресивну систему оподаткування для власників автоматизованих і роботизованих виробництв, введення механізмів безумовного базового доходу та формування "нового середнього класу" з людей, які будуть зайняті переважно у професіях суб’єкт-суб’єктного спрямування.

ҐЕНЕЗА ТА СУТНІСТЬ АРІСТОТЕЛІВСЬКОЇ ЕТІОЛОГІЧНОЇ МОДЕЛІ

2025-06-12T08:42:21+03:00

Метою статті є філософське осмислення походження знаменитої концепції причинності Арістотеля, її історико-культурних підвалин та зв’язку з іншими каузальними теоріями того часу й сьогодення. Зокрема, досліджується походження поняття "ιτία-αἴτιον" в давньогрецькій культурі та філософії. Стверджується, що первісно це слово, що походить з криміналістично-медичної практики, означало "провину" або "винуватця". Згодом, у медико-теоретичних творах вчених школи Гіппократа та у філософських концепціях Демокріта і Платона воно набуває концептуальної значущості й перетворюється в філософську категорію.

Арістотель, розробляючи свою тетралогічну модель причинності в "Фізиці" та "Метафізиці", спирався не лише на філософські напрацювання своїх попередників, особливо платонівської школи, а й погляди мислителів-асклепіадів, погляди яких узагальнювали етіологічні спостереження тодішніх лікарів. Це підтверджує й асклепіадське походження Стагіріта і його постійна спрямованість на дослідження світу тварин, людської душі та організму. В пізніших "зоологічних" працях Арістотель надає своїй тетралогічній моделі причинності телеологічно-функціаналістського характеру.

У результаті проведеного дослідження є всі підстави зробити наступні висновки. В аналізі ґенези етіологічній моделі Арістотеля знаходить своє підтвердження гіпотеза про його вчення як синтез платонізму та асклепіатства. Арістотелівське вчення про причинність, що ґрунтувалося на телеологізмі, набуло канонічного характеру в філософії завдяки поєднанню лікарських практик з практичною філософією в часи пізньої античності та Середньовіччя. Модель каузальності Стагірита була пояснювальною схемою причинності до часів наукової революції, яка відкине арістотелівський телеологізм щодо вивчення неживої природи. Але можна констатувати, що зараз спостерігаємо нове переосмислення каузальності у напрямку телеологічних схем.

ВІДЕОГРА ЯК МИСТЕЦТВО В КОНТЕКСТІ ТРЕНДУ КРЕАТИВНОЇ ТА ЦИФРОВОЇ КУЛЬТУРИ

2025-06-12T08:50:41+03:00

У статті аналізується статус відеоігр в контексті мистецтва, як явища викликів і трендів неокультури. Обґрунтовано, що відеогра може бути використана у творчих практиках художників. Автор наголошує, що відеоігри широкоформатніші мистецтва, перевершують його швидкістю та доступністю комунікації, охопленням аудиторії, за своєю вибірковістю та застосовністю. Зазначимо, що твір мистецтва – це відображення життя людини в акті творіння. Мистецтво може бути створене пензлем або обрано як редимейд, але це має бути акт особистої авторської фантазії. Світи, створені електронними іграми, більше схожі на дитячі майданчики, де досвід визначається взаємодією між гравцем та програмою. Геймер не може перенести своє бачення життя на гру, тоді як розробник гри знімає з себе цю відповідальність. Немає того, хто має пріоритет в іграх, отже, немає художника і немає витвору мистецтва. Доведено, що відеоігри якраз і є актом творчої уяви художника, тому що саме гейм-дизайнери визначають ті шляхи та способи, які будуть надалі досліджувати гравці. Як сучасний жанр, відеоігри займають наш розум, запрошуючи нас до незабутніх подорожей, де ми можемо керувати ходом подій, беручи участь більш інтерактивно, ніж пасивно інтерпретуючи. Тому творці гри не позбавляються відповідальності за надання свого бачення проблем; скоріше вони забезпечують умови для користувачів, щоб ті могли конструювати свій власний досвід чи ставити ціннісні питання, виконуючи таку ж функцію, як і мистецтво. У висновках експлікуємо, що сучасне мистецтво в розрізі трендів неосвіту полягає в контекстах, які митець привносить у роботу і в тому багажі знань, які глядач може акумулювати, щоб мати можливість інтерпретувати твори художника. Нами представлено, що мистецтво має всі ознаки комунікативності. Мистецтво цінне тим, що воно виступає як «арбітр» свого часу, свого роду збільшувального скла, що відкриває особливості культурного, соціального, економічного, художнього життя суспільства. Тому в середовищі культурологів, філософів, мистецтвознавців та в інституційній художній системі арт-відеоігри вже визнані мистецтвом.

ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА ЇЇ РОЛЬ У КУЛЬТУРНО-СОЦІАЛЬНИХ КОНФЛІКТАХ В УМОВАХ СУЧАСНОГО ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

2025-06-12T08:59:25+03:00

У сучасному глобалізованому світі рівень конфліктності між країнами, що представляють різні цінності та типи ідентичності, зростає. Оскільки явище ідентичності є джерелом напруження, у статті розглянуто роль ідентичності та її окремих форм у культурно-соціальних і політичних конфліктах у контексті сучасного цивілізаційного процесу. Основна увага приділяється релігійній, етнічній і національній ідентичності. Охарактеризовано сильні та слабкі сторони лібералізму як основи західної національної ідентичності. Зазначено, що етнічна концепція нації передбачає спільне походження та рідну культуру, тоді як національна концепція ідентичності передбачає належність індивіда до певної нації з можливістю вибору національної приналежності. Незважаючи на складнощі, лібералізм продовжує відігравати важливу роль у збереженні культурного розмаїття, національної та громадянської ідентичності, сприянні миру, стабільності та захисту прав людини у світі. Констатовано, що основою західного підходу до націєтворення є деліберативна політика, яка забезпечує механізми комунікації, що допомагають збалансувати інтереси різних соціальних груп і досягати компромісів через міжсуб’єктне розуміння у відносинах взаємного визнання. Однак сучасні виклики, зокрема російсько-українська війна, підкреслюють нестачу ресурсів для підтримки деліберативної політики. Заклик до миру не є проявом слабкості, а, навпаки, заявою про те, що остаточний захист від насильства полягає в обороні суверенітету будь-якими засобами, включно з військовими діями. У висновках зазначено, що побудова взаємовигідних зв’язків між спільнотами та країнами на основі концепції "схильності до спільного блага" дає надію на формування нових форм визнання та солідарності. У сучасному світі, який постає перед новими викликами та загрозами, онтологічно необхідним є переосмислення життєвих орієнтацій особистостей, соціальних спільнот і цілих націй. Дискурс "схильності до спільного блага" має значне значення для консолідації колективних зусиль задля забезпечення безпеки, миру та створення змістовного суспільного життя в умовах глобалізації.

ОСМИСЛЕННЯ РЕКЛАМИ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ФЕНОМЕНУ У ФІЛОСОФІЇ Ж. БОДРІЯРА

2025-06-12T09:08:29+03:00

У статті досліджується філософську спадщину Жана Бодріяра в контексті аналізу ним реклами як соціокультурного явища в суспільстві споживання. Автори аналізують визначення філософом ролі реклами у формуванні штучних потреб, створенні гіперреальності та симулякрів, а також її вплив на масову свідомість і фрагментацію ідентичностей. Досліджено визначені Бодріяром аспекти реклами як інструменту виробництва бажань, знакової економії та міфотворчості, включаючи гендерні моделі та тілесність. Особливу увагу приділено трансформації соціальних відносин через рекламні механізми, зокрема через ілюзію достатку та психологічну пауперизацію. Проаналізовано інформаційну функцію реклами як медіа, яке знеособлює сенси та імітує споживчу тотальність. Встановлено, що реклама, за Ж. Бодріяром, втрачає економічну раціональність, перетворюючись на соціальну послугу з акцентом на безоплатність і консенсус. Стаття підкреслює, що Бодріяр розглядає рекламу як механізм, який підкоряє товари моді та трендам, прискорюючи їх "смерть". Також показано, як за логікою французького філософа відбувається домінування реклами над реальністю, що призводить до самопародіювання та змішування з товаром. Проаналізовано гендерну сегрегацію в рекламі, де утверджуються чоловічі та жіночі моделі, а також виокремлення Ж. Бодріяром гермафродитної моделі. Встановлено, що як засіб гендерної сегрегації, реклама утверджує стереотипні моделі, акцентуючи на чоловічій вимогливості та жіночій турботі, а також продукує міфи про тілесність, інструменталізуючи тіло як "об’єкт спасіння". Водночас реклама виконує соціальну функцію, інтегруючи ідеології дарування та безоплатності через акції та знижки, що приховують аморальність ринкового обміну.

ЖИТТЄСВІТ ЛЮДИНИ: ВІД ГЕТЕРОТОПІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПРОСТОРУ ДО ГЕТЕРОТОПІЇ КІБЕРПРОСТОРУ

2025-06-12T09:25:07+03:00

У дослідженні проаналізовано здобутки просторового повороту у соціально-філософському дискурсі другої половини ХХ ст. З’ясовано, що зміна підходів до розуміння простору була започаткована концептом гетеротопії М. Фуко. Організація простору повсякдення людини підпорядковується аксіологічно-праксеологічним установкам, які склалися під впливом інформаційного суспільства та суспільства масового споживання. Ідеологія та цінності суспільства споживання втілені у концепті Disney World, в межах якого комерціалізується вхід і вихід з цієї системи, а міра задоволення відвідувачів залежить від їхньої купівельної спроможності, внаслідок чого у свідомості дитини формується переконання, що всі задоволення можна купити. Метарозповідь Disney World реалізується за допомогою "магії", котра поєднує в собі не тільки "когнітивне перевантаження" з деконтекстуалізацією, а й постулює для сприйняття споживачем лише одну з інтерпретацій світу. Встановлено, що ідеалізація споживацтва у Disney World призводить до серйозного спотворення сенсу життя сучасної людини.

Обґрунтовано, що Internet-мережі, диджиталізація, технології віртуальної та доповненої реальності, імерсивні технології, змінивши життєсвіт сучасної людини, з необхідністюзу мовили трансформацію відношення "людина – простір". Завдяки можливостям Internet метафора дзеркала як досвіду між утопією й гетеротопією у соціальному просторі була "перекладена" цифрою. Людина завзято продовжує "обживати" кіберпростір, у якому не тільки віртуалізувались гетеротопії соціального простору, а й виникли якісно "інші" простори, світи всередині світу. Зокрема такими є соціальні мережі, функціонування котрих корелюється з гетеротопічними принципами. На прикладі соціальної мережі Facebook визначено, що існування у ній регламентується системою відкривання і закривання(після реєстрації та ідентифікації в них користувачі отримують можливість бути присутніми в цих гетеротопіях). При цьому інакшість гетеротопічного простору Facebook містить в собі гетерохронію, поєднуючи в собі минуле, теперішнє і життя після смерті в зовсім іншу цілісність, яка пропонується користувачам.

РЕЛІГІЙНИЙ ФАКТОР У ГЛОБАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

2025-06-11T14:10:06+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз релігійного чинника як одного з визначальних елементів сучасних процесів глобальної політики та міжнародних відносин. Автор акцентує увагу на тому, що в умовах глобалізації релігія дедалі частіше перетворюється на активного суб’єкта політичних взаємодій, впливаючи як на формування зовнішньополітичних стратегій окремих держав, так і на динаміку міждержавних конфліктів та процеси миротворення. Релігійні інституції та ідентичності розглядаються у контексті їхньої ролі у конструюванні політичних наративів, легітимації влади та мобілізації суспільних груп. Особливу увагу присвячено українському контексту, де релігійний фактор набув особливої ваги у зв’язку з політичними трансформаціями та російсько-українською війною. Проаналізовано становлення Православної Церкви України як важливого елементу державотворення, її вплив на укріплення національної єдності та ідентичності. Розглянуто практики інструменталізації релігійної тематики у гібридних війнах і дезінформаційних кампаніях проти України. Стаття спирається на міждисциплінарний підхід, залучаючи аналітичний інструментарій релігієзнавства, політології та теорії міжнародних відносин. Окремо підкреслюється, що релігійний фактор може як сприяти консолідації міжнародного співтовариства, так і слугувати джерелом ескалації протиріч, що потребує ретельного аналізу специфіки релігійних світоглядів та моделей їхньої взаємодії в глобальному середовищі. У підсумку обґрунтовано тезу про необхідність врахування релігійної компоненти у стратегічному плануванні зовнішньої політики України, одночасно дотримуючись принципів релігійної свободи та міжконфесійного діалогу. Успішна інтеграція релігійного фактора в міжнародну політику сприятиме зміцненню державного суверенітету, розширенню міжнародної підтримки та утвердженню України як повноправного суб’єкта глобальної політики.

РЕЛІГІЙНИЙ І МІСТИЧНИЙ ДОСВІДИ В СТРУКТУРІ РЕЛІГІЙНОЇ ТРАДИЦІЇ

2025-06-11T14:29:40+03:00

У статті з’ясовується співвідношення містичного і релігійного досвідів в структурі релігійної традиції. Значна кількість досліджень, присвячених різноманітним аспектам вивчення релігійного досвіду, характеризується недостатнім рівнем розв’язання означеної проблеми. Містичний досвід, отриманий завдяки надприродному одкровенню засновником традиції або її визнаними авторитетами, підлягає рефлексії та концептуалізації, внаслідок чого набуває трансцендентних смислових значень і стає підґрунтям віровчення. У такий спосіб через інтерпретацію смислів, наданих первинному містичному досвіду, останній об’єктивується в кодифікованих нормативних положеннях релігійної традиції. Містичний досвід має короткочасний характер, викликає екстатичне переживання, сприймається суб’єктом як безпосередній контакт з надприродним. Отримання містичного досвіду послідовниками традиції супроводжується релевантною інтерпретацією в рамках віровчення. Містичний досвід суб’єкта, який не належить до певної релігійної традиції, отримується в просторі сакральних смислів, що стають ціннісними орієнтирами і впливають на подальшу стратегію поведінки. Релігійний досвід не обмежується епізодичним характером контакту суб’єкта з трансцендентним, оскільки складає основу конкретної традиції, проявляючись у типізованих схемах релігійних практик. Належність до релігійної традиції визначає прийняття суб’єктом змісту й авторитету релігійного досвіду. Релігійний досвід включає осмислення існування надприродного, характер ставлення до нього, інтерпретацію смислів, і не є тотожним містичному досвіду. Релігійний досвід може бути усвідомленим, інтелектуалізованим, екстрапольованим у площину повсякденного соціального буття. За посередництвом інституційної структури традиція регламентує релігійний досвід, інтерпретує приховані смисли, які стають доступними послідовникам віровчення за умови дотримання спеціальних практик.

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЄДИНОЇ ПОМІСНОЇ ЦЕРКВИ

2025-06-11T14:42:44+03:00

У статті досліджено євроінтеграційні процеси в Україні, які охоплюють не лише економічну, політичну та правову сфери, а й духовну, відіграючи ключову роль у формуванні національної ідентичності. У сучасному світі духовна складова стає невід’ємною частиною міжнародних відносин та інструментом посилення позицій держави на глобальній арені. Доведено, що створення Єдиної Помісної православної церкви є стратегічним кроком на шляху до зміцнення суверенітету України та її територіальної цілісності. Встановлено, що об’єднання навколо власного релігійного центру сприяє інтеграції до європейського середовища. У статті обґрунтовано, що процес духовного єднання українців не лише впливає на релігійне життя, а й формує міжнародний імідж держави, оскільки духовна незалежність є однією з демократичних цінностей, що лежать в основі Європейського Союзу. Проаналізовано вплив державної політики у релігійній сфері на євроінтеграційний вектор розвитку України, зокрема, роль об’єднання православних церков у контексті гармонізації міжконфесійних відносин і зменшення впливу зовнішніх сил. Визначено, що формування Помісної церкви є не лише внутрішньою справою релігійних громад, але й вагомим політичним і соціальним чинником, який сприяє консолідації українського суспільства та забезпеченню його духовної безпеки. Доведено, що духовна незалежність України стає важливим елементом на шляху до реалізації європейських стандартів, адже вона базується на принципах свободи віросповідання, релігійної толерантності та захисту прав людини. Охарактеризовано події Євромайдану, які засвідчили що релігійні громади можуть відігравати роль активного соціального суб’єкта, спрямованого на підтримку демократичних змін та інтеграцію в європейський простір. Водночас політика церковних організацій та їх вплив на суспільство суттєво залежать від центру, звідки вони керуються. У зв’язку з цим підкреслюється необхідність того, щоб держава активно забезпечувала рівновагу між національною безпекою і правами людини, зокрема свободою віросповідання. Також потрібно здійснювати процедури припинення діяльності організацій, пов’язаних із РФ, з дотриманням принципів релігійної толерантності та поваги до прав громадян.

РОЛЬ СОЦІАЛЬНО ЗНАЧУЩОЇ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

2025-06-11T14:57:48+03:00

У статті досліджено роль соціально значущої діяльності релігійних організацій у розвитку громадянського суспільства в Україні. Актуальність такого дослідження спричинена тим, що у європейських країнах формування громадянського суспільства здебільшого відбувалося без участі церков або всупереч їм. Натомість в Україні, яка, згідно з Конституцією є світською державою, релігійні організації зайняли активну громадянську позицію. На зорі новітньої незалежності України саме вони одними з перших перетворилися на потужні інститути недержавної сфери, які, будучи відокремленими від держави, не залишилися відокремленими від суспільства. В межах своїх соціальних місій, релігійні організації почали розвивали різнопланову діяльність з метою задоволення духовних, культурних та соціальних потреб українського суспільства.

У прагненні зреалізувати своє соціальне служіння, релігійні організації України розвинули активну міжнародну діяльність. Її результатом стала поява в Україні представництв низки міжнародних релігійних організацій та благодійних фондів, діяльність яких була спрямована на підтримку соціально незахищених або вразливих верств населення та сприяла розвитку інклюзивного суспільства в Україні. Не менш яскраво громадянська активність релігійних організацій проявилася у заснованій на засадах релігійної віротерпимості ВРЦіРО. Ця інституція об’єднала зусилля конфесій у справі соціального служіння та духовного відродження України.

Розгорнуті в контексті соціального служіння різнопланові проєкти сприяли поступовому перетворенню релігійних організацій України на потужні інститути громадянського суспільства, які, солідаризуючись з народом, відстоюють не тільки його базові права, свободи та прагнення, а й державну незалежність. Не меншу увагу, релігійні організації України, як представники неурядової сфери, приділяють розробці проєктів та стратегій спрямованих забезпечити сталий розвиток шляхом протидії суспільному злу в усіх його проявах.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПРОГНОСТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ У ФІЛОСОФСЬКОМУ ТА РЕЛІГІЄЗНАВЧОМУ ДИСКУРСАХ

2025-06-11T15:15:44+03:00

У статті розглядаються теоретичні та методичні засади прогностики у філософському та релігієзнавчому дискурсах. Висвітлено сучасні проблеми та актуальні питання, яким присвячено наукові роботи вітчизняних вчених з цієї проблематики. Визначено онтологічний, гносеологічний та соціальний підходи наукових досліджень, присвячених осмисленню прогностичного виміру. Встановлено, що методика онтологічного виміру прогностичної діяльності включає об’єкт і суб’єкт у пізнавальний процес. Об’єкт прогнозування розглядається як вже існуючий, тоді як суб’єкт прагне отримати знання про потенційний результат взаємодії, який ще не набув дійсності й не був зафіксований у попередньому досвіді. Прогнозування постає як спроба окреслити майбутні стани буття на основі ще не реалізованих, але передбачуваних зв’язків між суб’єктом і об’єктом. Доведено, що в гносеологічному вимірі прогнозування постає як особлива форма пізнання, має унікальні характеристики, зумовлені активною роллю суб’єкта. У цьому контексті прогноз функціонує як форма випереджального відображення дійсності, де основною метою є не фіксація наявного, а моделювання можливого. З’ясовано, що в межах гносеології прогноз трактується як форма випереджального пізнання, що може бути об’єктивним лише за умови мінімізації впливу суб’єктивних чинників, зокрема особистісних, культурних або світоглядних настанов дослідника. Визначено, що в соціальному аспекті враховується роль людської активності як чинника, здатного трансформувати потенційну можливість у дійсність. Ця здатність полягає у свідомому поверненні абстрактної можливості у площину конкретного буття через її реалізацію. Відсутність можливості повної формалізації прогнозу пов’язана з динамічною природою суб’єкта, який активно впливає на хід подій. Кожна релігійна ситуація має унікальний характер, і тому інформація, отримана на основі вивчення подібних випадків, не завжди може бути автоматично застосована до нових умов. Доведено, що, дані, здобуті під час дослідження історичних, соціологічних та інших аспектів релігії, повинні пройти спеціальну аналітичну обробку для формування обґрунтованих і дієвих прогнозів.

ДО ПИТАННЯ ПРО КЛЮЧОВІ ТЕНДЕНЦІЇ БЕЗПЕКОВИХ ПРОЦЕСІВ У РЕЛІГІЙНІЙ ЦАРИНІ В ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД

2025-06-11T15:28:19+03:00

Актуальність теми зумовлена необхідністю аналізу ключових тенденцій небезпекових процесів у релігійній сфері в умовах післявоєнного періоду, що має критичне значення для сучасної України в контексті російсько-української війни. Релігійна сфера стає як джерелом стабілізації, так і фактором конфліктів, а її трансформації значною мірою впливають на соціальну згуртованість, міжрелігійні відносини та духовну автентичність. Автори акцентують увагу на вивченні причин і наслідків небезпекових процесів, таких як радикалізація, політизація релігії та ескалація міжконфесійних конфліктів. Дослідження базується на використанні міждисциплінарного підходу, що включає логічний, компаративний і герменевтичний методи. Логічний метод дозволив структурно проаналізувати сучасні виклики релігійної безпеки, компаративний – порівняти релігійні процеси в Україні з досвідом інших постконфліктних суспільств, а герменевтичний – забезпечив розуміння релігійних аспектів як важливого інструменту впливу на суспільну стабільність. У дослідженні виявлено ключові тенденції небезпекових процесів у релігійній сфері, включаючи внутрішньоконфесійну напруженість, радикалізацію релігійних груп і політизацію релігії. Акцент зроблено на важливості релігійної безпеки, яка є невід'ємною частиною національної безпеки України. Запропоновано підходи до мінімізації ризиків, такі як підтримка міжконфесійного діалогу, протидія радикалізації та збереження релігійної свободи в умовах соціальної кризи. Розуміння тенденцій небезпекових процесів у релігійній сфері є критичним для гармонізації релігійного середовища в Україні. Запропоновані концептуальні підходи спрямовані на зменшення напруженості, протидію зовнішнім впливам та підтримку соціальної згуртованості. Це дозволить забезпечити стабільність релігійної сфери як важливого компонента національної безпеки.

ЧЕСЛАВ МІЛОШ ЯК ПОЕТ, МИСЛИТЕЛЬ І ГРОМАДЯНИН СВІТУ

2025-06-12T10:36:03+03:00

Реценція на книгу В. П. Горбатенка «Чеслав Мілош: "Більше за одне життя"». Київ: Видавництво Верховної Ради України, 2024. 336 с